Тарифи замість податків

Підсумуймо озвучені Трампом ідеї.

У минулому уряд США існував переважно не коштом податків, а шляхом тарифів. Це створювало сприятливий економічний клімат з одного боку і давало в руки уряду достатньо коштів - з іншого. Трамп стверджує, що така система створила велич Сполучених Штатів. Чому б, каже Трамп, нам не повернутися до цієї системи й не скасувати, скажімо, податок на прибуток? Зауважимо, що цю ідею важко назвати протекціонізмом.

Протекціонізм у чистому вигляді передбачає «захист» тих чи інших галузей або ринків під впливом лобістських груп, які хочуть наживатися на такому «захисті» за рахунок співвітчизників.

Фіскально-тарифна ідея не залежить від наявності лобістів, не передбачає будь-якого «захисту» і загалом не повинна залежати від внутрішньополітичних розкладів і чиїхось внутрішньоекономічних інтересів.

Ми всі розуміємо, що тарифи - це ті самі податки, адже будь-які тарифи, зрештою, оплачують споживачі у вигляді вищих цін. Крім того, як і податки, тарифи створюють штучні перекоси в розподілі ресурсів. Тарифи також спотворюють ефекти міжнародного розподілу праці, а якщо їх застосовувати з метою протекціонізму, у підсумку, вони «вбивають» галузі, які покликані «захищати».

Однак, тарифи все-таки відрізняються за своїми наслідками від податків і, можливо, в кращий бік, якщо ми розглядаємо якийсь ідеальний варіант. Точніше, правильним буде стверджувати, що країна, яка фінансує свій уряд тільки тарифами за інших рівних, буде в кращому становищі, ніж країна, яка фінансує уряд податками на громадян.

Чому суто теоретично така схема фінансування мінімального уряду може бути кращою, ніж суто податкова або податково-тарифна? Річ у тому, куди спрямований фокус уваги Левіафана. Коли уряд живе за рахунок податків з громадян, або ще гірше - податків з підприємств, його основна енергія спрямована на те, щоб максимально контролювати їхню поведінку, а також на те, щоб створити податкову систему, яка гарантувала б постійний грошовий потік. Ми бачимо результат роботи цих стимулів в більшості країн світу. Якщо держава отримує частку з трансакції, вона автоматично отримує право контролювати всю трансакцію і вирішувати, чи достатньо вона отримала. Якщо держава отримує частину вашого доходу, вона автоматично отримує право цікавитися всім вашим доходом, контролювати ваші доходи й витрати. Ліквідація банківської таємниці, обмеження розмірів платежів, громіздкі податкові системи, в яких неможливо зробити кроку без цілого штату юристів, законодавство, яке смертельно регулює бізнес будь-якого масштабу та розміру - все це сягає корінням у податкове фінансування.

Ба більше, репресивне за своєю природою податкове фінансування уряду породжує відповідні політичні мотивації - використовувати податковий рекет для боротьби з опозицією (чим у США займалися Б.Обама і Д.Байден, ну, а в Україні цим займаються всі) і просто для того, щоб регулювати доходи якихось фінансово-промислових груп, штучно збагачуючи одних і збіднюючи інших.

В ідеальній тарифній моделі уряд байдужий до громадян та їхнього бізнесу. Уже це одне саме по собі робить цю модель (знову-таки, суто концептуально) більш економічно вигідною. Ба більше, у такій моделі уряд навіть зацікавлений у тому, щоб справи у громадян і бізнесу йшли добре. Крім того, уряд у тарифній моделі менш агресивний на зовнішньополітичній арені, тому що він живе із зовнішньої торгівлі й зацікавлений, щоб найрізноманітнішого імпорту було якомога більше.

Для того, щоб така модель могла реально працювати, необхідне виконання таких умов:

У випадку реальних США є ще дві проблеми. Тарифи та податки - це, звичайно, серйозні витрати, але далеко не всі витрати бізнесу. Для того, щоб переманити бізнес до США, потрібно максимально зменшити й інші витрати. Такими є різноманітні державні регуляції й насамперед регулювання ринку праці. Без ліквідації або сильного ослаблення профспілок, ліквідації мінімальної заробітної плати та інших обмежень праці серйозної міграції бізнесу навряд чи вдасться домогтися. Трампу це буде особливо важко, оскільки багато профспілок підтримували його на виборах.

Друга проблема полягає в тому, що не можна поєднати гіпотетичний перехід до фінансування уряду тарифами з політикою Трампа, який використовує тарифи як зброю в зовнішньополітичній діяльності. Як говорилось вище, для того, щоб тарифи живили уряд і не давали йому стимулів звертати увагу на внутрішній ринок і внутрішні бізнеси, у тарифній справі необхідний повний політичний спокій та рівновага.