Дефолт

У середині серпня 2024 року рейтингове агентство Fitch Ratings вкотре погіршило кредитний рейтинг України. Був C, а став RD (обмежений дефолт), а по євробондах наш рейтинг став D (default). Оскільки слово на букву Д з нами надовго, варто пристебнути ремені, а ще не лякатись, а детально в ньому розібратися, щоб протистояти різним ризикам та загрозам.

Уряд узяв кредит, у тому числі через випуск облігацій, і на зазначену дату не зміг здійснити платіж за відсотками або основним зовнішнім боргом.

Уявіть, що 1 вересня 2021 року ви позичили сусіді $5000 на 3 роки під 5% річних. 1 вересня кожного року він, як ваш боржник, зобов'язався виплачувати відсотки, тобто $250, а 1 вересня 2024-го виплатити відсотки й повернути всю суму боргу. Технічний дефолт – це коли ваш боржник 1 вересня принаймні на день затримав виплату відсотків.

Причини можуть бути різні: зарплату вчасно не отримав, у відпустку поїхав, а там зв'язку не було або просто пропив заначку, з якої мав повернути борг за відсотковими зобов'язаннями. Тобто гроші в нього на рахунку чи у заначці є, він заробляє, але вам не заплатив. Настає 1 вересня 2024 року, і він вам заявляє: «Пробач, сусіде. Грошей немає. Дружина пішла, забрала всі заощадження. Дача згоріла, а там були якраз ті п'ять тисяч доларів основного боргу та $250 відсотків. Не можу віддати борг».

Це й означає дефолт у спрощеній версії, максимально наближеній до реального життя.

Що відбувається в такій ситуації? Сідаєте за стіл і починаєте переговори про те, як бути далі. Це цивілізований підхід, бандитські ми не розглядаємо. Сусід пояснює вам, як він заробляє, як може заробляти, які у нього є заощадження, активи та ресурси. Ви пропонуєте план погашення боргу з додатковими відсотками чи без – це вже як домовитеся.

Якщо сусід-боржник категорично відмовляється виконувати свої зобов'язання?

Залежно від обсягу та суми витрат неприємності, проблема може бути короткостроковою, а може розтягнутися на роки. Якщо кредитор ніяк не може змиритися із втратами та збитками, переходить у режим помсти та злості, то він до матеріальних збитків додає нематеріальні, включаючи погіршення якості життя.

Тепер уявімо ситуацію дефолту країни. Розіб'ємо її на етапи.

Уряд вирішив взяти у борг. Причини можуть бути різні. Наприклад, у держбюджеті утворився дефіцит через зниження економічної активності великих платників податків. Звідси – менша база податків і, відповідно, менші податки. Владі країни простіше і швидше позичати (перехопити), ніж скорочувати витрати, щоб не увійти в мінус. Уряд на куражі вирішив побудувати завод (дамбу, залізницю) або атомну станцію. Під це вирішили взяти кредит. Начебто має окупитися. Або ж під впливом міжнародних експертів з їхніми ідеями-побрехеньками про сталий розвиток Уряд вирішив, «як усі» позичити для фінансування інноваційної діяльності або впровадження «зелених» технологій.

Розрахунок у ситуаціях робиться фрагментарний, під політичне замовлення і мандат потенційних позичальників.

Аналіз повних витрат робиться.

Простий тест Фредерка Бастіа за принципом «що видно, а чого не видно», не проходять.

Базова рекомендація Генрі Хезлітта «треба бачити, приймати не лише короткострокові, а й довгострокові наслідки дій/рішень не лише на одну соціальну групу, а на всіх» не застосовується.

Повноцінний економічний розрахунок підміняється мізерною бухгалтерсько-правовою відпискою.

Ось під такі прожекти дуже часто уряди беруть у борг. Винятком є ситуація, коли країна бере позику для фінансування своєї системи безпеки, тому що вона перебуває у червоній зоні ризиків військової агресії.

Уряд вирішив: «позичаємо». Міністерство фінансів, Міністерство економіки разом із консультантами та міжнародними організаціями готують необхідні документи та заявляють на майданчиках, де зосереджені потенційні кредитори: «Україна хоче взяти у борг».

Для цього ми:

Сторони визначають умови правочину, обов'язки позичальника (Україна) та кредитора, режим надання ресурсів, звітності – і поїхали.

Найприємніший етап для VIP-розпорядників чужого. На рахунок Уряду надходять гроші та розподіляються згідно з представленими планами та програмами, але список конкретних бенефіціарів визначається в ручному режимі.

Коли кредит бере приватна компанія, у неї є потужний стимул, якнайшвидше запустити виробництво, щоб, якнайшвидше почати отримувати прибуток і з нього, щоб обслуговувати кредит, і якнайшвидше вийти на точку беззбитковості, розрахувавшись за кредитом.

В Уряду ж інша логіка, особливо, якщо кредити брали одні, а обслуговувати та віддавати їх потрібно уже наступним. Строгості до того, куди та як інвестувати кредитні ресурси немає. Часто немає елементарного розуміння, що Уряду кредит потрібно брати лише тоді, коли його освоєння дасть такі додаткові темпи економічного зростання в країні, такий бурхливий розвиток, який з лишком покриє витрати на обслуговування боргів і дозволить країні з більшою капіталізацією швидше рухатися вперед, підвищуючи свою конкурентоспроможність.

Але насправді домінує підхід «освоїти кредит, щоб у плюсі були свої люди та структури».

Скільки мотузці не витись, а настає час виконувати фінансові зобов'язання.

На початку боргової піраміди проблем з обслуговуванням практично не виникає. Уряди беруть у борг ще й ще. Їх не зупиняє ні тягар обслуговування кредитів, ні якість державних витрат.

Апетити VIP-розпорядників чужого ростуть, а з ними – розмір Держави.

У хід ідуть державні гарантії, державне замовлення та обмеження конкуренції на внутрішньому ринку, щоб проекти чиновників отримали більше шансів на успіх. Вони продовжують вдавати, що ситуація під контролем, але кредитори дивляться на цифри, баланси та потоки, й розуміють, що ситуація погіршується, наближається до червоної зони. У ній цілий букет проблем, які разом загрожують порушувати зобов'язання позичальника. Серед них інвестиційна посуха, зростання дефіциту бюджету, інфляційно-девальваційна спіраль, зниження формально легальної підприємницької діяльності, звуження бази оподаткування, зростання регуляторного навантаження, підвищення вартості нових кредитів, а також зростання конкурентоспроможності країн-конкурентів.

Це все чинники, окрім війни та її наслідків.

Зазвичай це відбувається напередодні запланованої виплати відсотків або певної суми основного боргу.

Уряд та кредитор (або група кредиторів) сідають за стіл для відвертої, важкої розмови. Боржник викладає свої аргументи, чому йому потрібне одне чи комбінація наступних рішень:

Уряд обґрунтовує свої пропозиції накопиченням кризових явищ в економіці, ризиками політичної дестабілізації у разі дефолту, а також аргументом «краще стільки отримаєте, ніж взагалі нічого».

Кредитор/и, своєю чергою, наводять власні аргументи:

Можуть бути й інші аргументи сторін, але як Уряд, так і кредитори чітко розуміють, що рішення про оголошення Україною дефолту де-факто в руках старих кредиторів та зовнішніх партнерів країни.

І ось чому.

Готовність та бажання зовнішніх кредиторів та партнерів України безпосередньо залежить від думки кредиторів, з якими веде переговори влада країни. Якщо ті сформують думку, що Уряд поводиться нечесно, несправедливо стосовно них, всі наші інвестиційні потуги можна буде викинути у сміттєвий кошик. Правила світового ринку виключають опцію «кинути». Тому ризики країн від такої думки були б руйнівними.

Міністерство фінансів України заявило, що у 2025 році обсяг зовнішнього фінансування необхідно збільшити з $22,7 млрд, передбачених МВФ, до $35 млрд!

Той факт, що середня ставка обслуговування зовнішнього боргу знизилася з 6,24% до 5,6% річних, нездатний підсолодити дуже гірку пігулку державного боргу.

У разі отримання до кінця року запланованих ~20 млрд доларів зовнішньої допомоги, загальний держборг України за підсумками 2024 року складе приблизно 95-100% ВВП з урахуванням запозичень внутрішнього ринку.

Тільки на відсотки потрібно віддати понад 6% ВВП, а якщо врахувати тіло боргу, то ситуація стає аж надто критичною.

У світі ще жодна країна, що розвивається, самостійно ніколи не долала таке боргове навантаження. Жодній країні світу, яка веде кровопролитну війну, це не під силу. Україна сьогодні перебуває в набагато складнішому становищі, ніж свого часу країни, які оголошували дефолт:

Так, ми ведемо війну з нацистським агресором, але, як би не гірко було це усвідомлювати, для багатьох країн, як і раніше, своя сорочка ближче до тіла. Вони входять у наше становище, але хочуть бачити відповідальну, чесну поведінку професійного уряду.

Зовнішні кредитори та партнери мають бути частиною української системи вироблення економічної політики, яка знімала б побоювання, недовіру та питання у тих, хто може натиснути на кнопку «дефолт». Формально це зробив би Кабінет Міністрів після того, як зовнішні кредитори/партнери призупинили чи припинили підтримку українського уряду.

Сьогодні кредитори цього не роблять не з формальних макроекономічних причин, не тому, що вірять у перехід України до режиму сталого, стабільного обслуговування держборгу після прийняття «Стратегії доходів» чи підвищення податкового навантаження, а тому, що покладаються на ЗСУ, і розуміють, що саме Україна захищає Захід від нацистської Росії.

У такій дуже складній, чутливій ситуації критично важливо Уряду демонструвати повагу до партнерів/кредиторів, відповідальність у проведенні економічної політики та до тих, хто під час війни через «не-можу» продовжує сплачувати податки та підтримувати двигун української економіки.

Не можна нахабніти, спочивати на лаврах, бо «нам-все-одно-не-дадуть-впасти», затягувати петлю держплану, соціалізму на слабкій шиї економіки. Не можна підвищувати невоєнні витрати під час війни до довоєнного рівня, коли в країні реально живе на 10-12 млн менше людей.

Аналізуючи поведінку зовнішніх кредиторів/партнерів України, можна припустити, що дефолту України, спровокованого ними, не буде.

Він може бути лише тоді, коли Уряд нашої країни поводитиметься так, що наші кредитори/партнери змушені будуть вдатися до такого інструменту впливу на владу України, щоб струсити з них той стан, в якому вони нині перебувають.

Все залежить від того, що робити після дефолту.

Переговори з нашими боржниками не підуть з нашого порядку денного в найближчому майбутньому.

Нам, нарешті, треба навчитися жити за власний кошт, виплачувати борги, не давати гроші бюджетним дармоїдам, не плодити утриманців та вперше в історії України зробити ставку на економічну свободу та капіталізм.