Стан української економіки очима МВФ

МВФ підтримує дії Уряду України щодо забезпечення фіскальної, зовнішньої та макрофінансової стабільності під час «виключно високої невизначеності». Програма Фонду спрямована на відновлення економіки, покращення якості державного управління та посилення інститутів з метою забезпечення довгострокового економічного зростання в контексті модернізації України на шляху до членства в ЄС. Це випливає із п'ятого огляду стану української економіки в рамках кредитної програми (Extended Fund Facility EFF), опублікованому наприкінці жовтня 2024 року.

Оцінимо економічну політику Уряду країни та рекомендації МВФ саме з точки зору цієї цільової установки.

Так, у червні 2024 року темпи зростання реального ВВП за цей рік оцінювалися на рівні 2,5-3,5%. У жовтні Фонд обрав середину – 3% ВВП. При цьому в номінальному вираженні у гривні жовтневий прогноз підвищено на ₴57 млрд. У доларовому вираженні ВВП України у 2024 році становитиме ~$184 млрд. Якщо населення країни оцінювати у 34 млн, то це дає нам ~$5420 на душу населення. За підсумками 2026 року МВФ прогнозує ВВП країни в $208 млрд або ~$6100 на душу населення. За прогнозованої Фондом траєкторії розвитку ВВП України у 2033 році становитиме ~$322 млрд або ~$8400 на душу населення. Тобто МВФ у партнерстві з Урядом України прогнозує так зване "повзуче відновлення" після війни. Для порівняння Польща у 2023 році має ВВП на душу населення $22 тисячі, Румунія майже $18200, Словаччина – $24340, Болгарія – $15850, Молдова – $6830. В результаті виходить, що за десять років реалізації програми модернізації Уряду України/МВФ наша країна буде на рівні Молдови зразка 2024 року. Нестикування у стратегічному розвитку нікого не бентежать. З одного боку, українська влада ставить завдання забезпечення швидких темпів економічного зростання та повернення мільйонів співвітчизників додому, з іншого, вони підписуються під програмами стагнації та консервації існуючої моделі економіки та структури капіталу.

У червні 2024 року дефіцит органів державного управління на 2024 р. оцінювався на 14,2% ВВП, у жовтні – 18,7% ВВП, а без грантів – 20,9% ВВП та 24,5% ВВП відповідно. Різниця в 3,6 відсоткових пунктів ВВП – це дуже багато. В доларовому еквіваленті виходить ~6,6 млрд дол. Коли три роки поспіль (2022-2024) середньорічний дефіцит бюджету органів держуправління становить 25,1% ВВП говорити про макроекономічну стабільність немає підстав. Країна перебуває, по суті, у реанімаційній палаті, у комі, на зовнішньому фінансуванні іноземних партнерів. На 2025 рік Фонд прогнозує дефіцит бюджету органів держуправління у 20% ВВП. Нездатність Уряду управляти невоєнними витратами та небезпечна звичка звикання до зовнішньої допомоги ~$40 – 43 млрд на рік створили ситуацію високоризикованої залежності країни від зовнішніх джерел фінансової допомоги.

Якщо 2021-го податкові доходи становили 33,5% ВВП, 2022 – 34,0% ВВП, 2023 року – 32,7% ВВП, то на 2024 рік очікується 36,0% ВВП. Виробники товарів/послуг, платники податків і без того знекровлені 1000 днями війни зіткнулися з ще більшим податковим тиском, що в поєднанні з монетарними обмеженнями та регуляторним навантаженням робить інвестиції та розвиток вкрай проблематичним. Для Уряду та МВФ таке навантаження видається замалим. Тому вони до 2033 року запланували зростання до 38,5% ВВП. Багато країн ЄС такого рівня податкових вилучень з економіки не мають, а тут для бідної, розореної війною країни такий обсяг. При цьому загальні доходи Держави у 2024 році прогнозуються на рівні 45,1%, у 2025 році – 40% ВВП, а витрати – 63,8% ВВП та 59,2% ВВП відповідно. Щоб керувати таким неринковим сектором, потрібна дуже якісна система управління. Її в Україні немає, і за помахом чарівної палички чи рекомендації МВФ вона не з'явиться. Фонд, по суті, визнав свою помилку в оцінці ходу війни та роботи економіки. Якщо у червні 2024 року на 2025 рік МВФ прогнозував обсяг державних витрат у 49,3% ВВП, то у жовтні вже 59,2% ВВП. Консервація видатків України до кінця 2020-х на рівні ~50% ВВП – це ставка на модель Держави загального інтервенціонізму, сліпа віра в Чиновника, який після війни має якимось чином стати чесним, ефективним та розумним.

У червні Фонд оцінював зростання грошової бази у 2024 році на 13,8%, у жовтні цей показник підвищено до 16,7%, широкої грошової маси на 13,9% та на 15,4% відповідно. За таких темпів зростання кількості грошей в обігу, особливо «гарячих», не дивно, що інфляція з прогнозу 8,0% зросла до 9,0%. У 2021-2024 роках середньорічне зростання широкої грошової маси становитиме 17,8%. При цьому середньорічні темпи зростання ВВП становитимуть, якщо вірити прогнозу МВФ, мінус 4,3% ВВП, а середньорічна інфляція у цей період – 12,7%. Очевидно, монетарна політика Національного банку продовжує залишатися джерелом макроекономічних дисбалансів та посилення становища населення з низьким доходом. Саме вони найбільше страждають від високої інфляції.

МВФ у своєму прогнозі не дає курсу гривні до 2033 р., але його можна розрахувати за оцінкою показників зовнішньої торгівлі та платіжного балансу. Так середньорічний курс ₴/$ у 2025 році становитиме ~ ₴45/1$, у 2026 році - ₴46,8/1$. Тобто при величезному тиску дефіциту торговельного балансу, найсильнішої залежності від зовнішнього фінансування та м'якої монетарної політики девальвація гривні за 2025-2026 роки. становитиме лише 14,4%, а 2033 року курс закладається у ₴57,0/1$. Т. е. за сім років, з 2027 по 2033 роки девальвація гривні становитиме лише 21,8%. Таке «диво» стабільності можна пояснити хіба що дивакуватістю припущень у моделях прогнозування, що застосовуються МВФ, в умовах, як Фонд сам пише, радикальної невизначеності.

Так, у червні експорт товарів оцінювався на весь рік в обсязі $41,1 млрд, імпорт - $68,9 млрд при дефіциті торговельного балансу за товарами та послугами у 18,6% ВВП. У жовтні прогноз обсягу товарного експорту скорочено на один мільярд доларів, а імпорт збільшено до $72,3 млрд, на $3,4 млрд. Прогноз щодо дефіциту торговельного балансу товарів і послуг погіршився, склавши 20,9% ВВП. Також суттєво погіршився прогноз щодо дефіциту платіжного балансу. У жовтневому прогнозі дефіцит платіжного балансу 2024 р. становитиме 8,1% ВВП, а без урахування грантів – 13,9% ВВП, у червневому – 5,8% та 12,4% відповідно.

Монетарна та фіскальна політика ніяк не сприяють подоланню небезпечної смуги під умовною назвою «інвестиційна посуха». Прямі іноземні інвестиції 2023 року становили 2,6% ВВП, а 2024 року. прогнозуються лише на рівні 2,0% ВВП. Тільки з 2026 року вони, за версією МВФ, перевищать 4% ВВП або приблизно $8 – 9 млрд. Цього явно мало для модернізації сильно зруйнованої війною країни. Фінансовий сектор загалом та банківський зокрема продовжать працювати у традиційному для себе режимі «сам по собі». У 2024 році відношення «кредит до ВВП», за прогнозом МВФ, складе 14,3%, у 2025 році оцінюється на 14,2%, у 2026 році – 15,2% ВВП, що суттєво нижче за рівень 2021р. (18,8% ВВП) і в рази менше за той рівень, який притаманний країнах з розвиненою ринковою економікою. На прогнозованій МВФ траєкторії розвитку української економіки навіть у далекому 2033 році відношення «кредиту до ВВП» складе 27,3%. Це означає дуже повільний, повзучий розвиток фінансового ринку. Збережеться сильна залежність від зовнішніх джерел фінансування, як і заморожений стан ринку країни. Фонд аж до 2033 року не бачить значних змін щодо залучення портфельних інвестицій. Аж до 2033 року обсяг щорічних портфельних інвестицій в Україну з-за кордону не перевищить $2 млрд. Це частково пов'язано з тим, що МВФ чи самостійно, чи на прохання українського Уряду не робить ставку на приватизацію та скорочення присутності Держави в економіці як власника. ресурсів/активів. Надходження до бюджету від продажу держактивів до 2033 року прогнозуються мізерні, на рівні 0,1% ВВП.

Держава поводитися, як собака на сіні: сам не їм і іншому не дам. Недоліки втраченої вигоди держави від неякісного управління ресурсами та активами можна наочно проілюструвати наступним прикладом. Консервативна оцінка державної комерційної власності в Україні становить ~$500 млрд (без урахування не введених у комерційний обіг природних копалин). Навіть якщо припустити мінімальну прибутковість від неї 4%, то це дає нам щорічно ~$20 млрд. Держава, як власник, мала б найняти менеджерів для забезпечення такої прибутковості. Якби українські політичні, номенклатурні, силові та економічні еліти у 1990-х провели чесну, відкриту приватизацію, перейшли б у режим малої держави з чіткою орієнтацією на створення інститутів, то капіталізація економіки була б у рази більшою, а податкова база для отримання необхідного обсягу ресурсів ширше за нижчого податкового навантаження.

Чергова оцінка МВФ, ціла низка доповідей, стратегій та концепцій, яку приймали в Україні, для України міжнародні організації у 2023-2024 роках дозволяє сформулювати такі висновки: