Політика свободи - необхідна умова української перемоги

Вибір, який постав перед українцями 24 лютого 2022 року мав екзистенційний характер – це оборонна війна за право жити й бути українцями на своїй українській землі. Саме тоді проявились повна самовіддача, мужність і героїзм українських воїнів на полях війни та єдність, взаємне розуміння, співчуття та допомога серед усіх українців. Успіхи на фронтах у перші місяці війни окрилили націю.

Війна – це не механічне зіставлення військових сил і засобів, це – протистояння розуму, волі, поту, крові й Божої допомоги. Проте подальші воєнні невдачі та інші чинники мали значний деморалізуючий вплив – українці перестали бути єдиною силою, як це було на початку війни. Існуюча державна економічна політика є головним з тих чинників.

Ми спостерігаємо випробовування української держави на предмет її спроможності виконувати головну функцію будь-якої держави – забезпечення зовнішньої безпеки, у таких умовах від неї вимагається:

В умовах екзистенційної війни до непродуктивних витрат відносяться усі витрати, які прямо не сприяють досягненню головної мети – перемоги. При цьому контролювати витрати приватних осіб, які самостійно оцінюють ризики й несуть повну відповідальність за понесені збитки, неможливо і недоцільно.

Будь-які невоєнні бюджетні витрати не тільки відривають ресурси від перемоги, але й в нинішніх умовах є головним демотиватором, що здійснює розкол між тими, хто бореться із ворогом, і тими, хто орієнтується на бюджетні доходи, у т.ч. корупційні, і не бажає виходити із зони власного комфорту, попри об'єктивні обставини, зумовлені війною.

Як свідчать дані державного бюджету України, витрати не пов'язані з обороною, зростають і в умовах широкомасштабної війни.

Насамперед це стосується витрат на чиновницький апарат, який почав повертатися до звичної для себе діяльності одразу ж після того, як ворога вдалося витіснити з Київської, Сумської та Чернігівської областей. Було скасовано більшість введених на початку війни податкових пом'якшень, відновлена діяльність контролюючих органів, відновились норми законів, безглузді з погляду обставин війни, корупція розцвіла буйним цвітом, влада звично почала займатися “розпилом” бюджетних коштів, у т.ч. виділених на воєнні цілі.

Щобільше, війна не завадила чиновницькому апарату користуватися усіма додатковими можливостями, яку надає воєнний стан: не тільки зберегтися, підвищувати собі заробітну плату, але й мати бронь від мобілізації, за рахунок контролю інформаційного простору бути непідвладним критиці, використовувати інструмент мобілізації чи заборони виїзду проти будь-яких опонентів тощо. Мова не тільки чиновників, а й усіх громадян, котрі будь-яким чином причетні до видатків державного та місцевого бюджетів, не пов'язаних із війною. Український воїн платить найвищу, яка можлива взагалі, ціну в цій війні – це своє життя! Від того, наскільки збережеться мотивація тих, хто нині тримає зброю в руках залежить кінцевий результат війни. Як може зміцнюватися мотивація воїна, який повертаючись на ротацію у прифронтове місто, спостерігає, як комунальні служби висаджують клумби. Або ж, приїжджаючи у відпустку до Києва чи Львова, бачити як за бюджетні кошти будуються нові дорожні розв'язки, встановлюють скляні зупинки, будуються велодоріжки чи викладається бруківка.

Війна спонукає до перегляду самих цінностей та пріоритетів, які визначають напрями та структуру бюджетних витрат. Цінність життя воїна та вартість його здатності ефективно знищувати ворога, сьогодні має стати загальним еквівалентом оцінювання доцільності здійснення будь-яких бюджетних витрат.

Важливо умовою виживання нації в умовах потрясінь є здатність її окремих представників відчувати емпатію, бути солідарними та здатними на самопожертву, але ці почуття притуплюються політикою привілеїв, що фінансуються з бюджету.

До цих привілеїв в умовах війни варто віднести не тільки нічим не виправдані зарплати державних службовців та працівників державних підприємств, захмарні пенсії, але навіть заробітна плата виплачена “бюджетнику” за працю, яка не зумовлена потребами війни.

Це стосується фінансування виконання загальнодержавних функцій – в умовах війни країна не може утримувати чиновника, якщо його діяльність безпосередньо не пов'язана із питаннями збереження цієї країни.

Для бюрократії повинен застосовуватися принцип презумпції винуватості щодо всіх проблем, пов'язаних зі створенням політичних, економічних і соціальних передумов як для початку війни у 2014 році, так і для широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Путінський бліцкриг був унеможливлений завдяки волелюбним, патріотичним та активним українським громадянам, а не завдяки чиновникам.

Також зрозуміло, що у будь-якому разі чиновництво в нинішніх умовах не може претендувати на платню, яка кратно перевищує оплату праці в реальному секторі. Це також стосується і заробітної плати керівників державних підприємств, установ та організацій. Найвища зарплата коштом платника податків може належати тільки українському воїнові на передовій.

Це допустимо, коли наявних надходжень недостатньо для потреб оборони, проте неприпустимо для фінансування збереження витрат невоєнного характеру. І вдвічі це не припустимо, коли частка перерозподілу ВВП до війни уже становила 43-45 відсотків!

За таких умов скорочення невоєнних витрат повинно супроводжуватися не збільшенням, а зменшенням податків, що своєю чергою:

Фінансування війни небажане шляхом грошової емісії – воно дезорієнтує економіку та громадян. Грошова емісія чинить непоправну шкоду, коли в умовах війни спрямовується на фінансування мирних витрат.

Крім екзистенційного, україно-російська війна носить також трансцендентний характер. Зараз точиться війна між Добром і Злом, а також за те, що буде іменуватися Добром і Злом у майбутньому.

Ми вже встигли призабути, що початок війни в Україні уже розв'язував одну глобальну проблему – у світі раптово зникли карантинні обмеження та страх перед коронавірусом. Можливо ми ще дізнаємось всю правду про цей період і усвідомимо масштаб загрози тотального контролю, який навис тоді на людством.

Останні вибори в Європі та США демонструють, що світ дедалі “правішає”. У той час коли українські праві віддають своє життя за свободу, нинішня влада та так звані громадські активісти на іноземних грантах, активно просувають лівацьку ідеологію. Попри це саме в Україні їхня людиноненависницька ідеологія отримає головну поразку.

Українці як ніхто у світі сьогодні усвідомлюють значення держави як політичної форми життя нації. Через цю причину саме тут, в умовах війни формуватиметься давно призабуте розуміння головного призначення держави – забезпечення Свободи Нації й Людини!

Поряд із цим до завдань держави в нинішніх умовах повинно належати гарантування прав власності, формування та забезпечення неухильного дотримання єдиних для усіх правил гідної поведінки, забезпечення стабільності національної валюти, проведення заходів, спрямованих на зменшення рівня концентрації економічної влади, жорстке запобігання будь-яким спробам зловживання монопольним становищем, скорочення усіх державних видатків і функцій, які не пов'язані із війною та з відповідним зменшенням податкового навантаження, проведення реальної децентралізації, скасовування численних пільг та привілеїв тощо.

Це не тільки вело б до формування конкурентного середовища та зростання на цій основі ефективності української економіки, а, й по суті, — це єдиний шлях справедливого розподілу ноші війни між усіма членами суспільства.