Жерці Левіафана

Новий соціалістичний маніфест або як mainstream консультанти світових урядів пропонують контролювати майже всі сфери життя Людини

22 Вересня, 2024

Економічна свобода

Австрійська економічна школа

Ярослав Романчук

Поширити

Winning back the people: глобальний Левіафан планує окупувати світ, вкотре пакуючи марксизм і кейнсіанство в обгортку нового економічного порядку денного. Аналізуємо, як mainstream консультанти світових урядів торують шлях до безпрецедентного рівня одержавлення практично всіх сфер життя Людини.

Мету «повернути довіру та підтримку людей» гучно проголосив Берлінський саміт з проблем економіки, який наприкінці травня проводив Forum for a New Economy, - знаний mainstream майданчик національних урядів та міжнародних організацій. Власне, ми є свідками чергової спроби теоретиків та ідеологів Держави загального інтервенціонізму під маскою презентації нового економічного порядку денного перезавантажити марксизм, кейнсіанство та їх напрямки для збереження провідних позицій у світі економічної науки, консалтингу держави та вироблення економічної політики планети. Подібні спроби спостерігались і раніше, завжди із заздалегідь відомим результатом. Що ж нового пропонує світу сучасний мейнстрім? Але перш ніж розпочинати аналіз власне Декларацій форуму, варто дослідити шлях Левіафана до домінування над розумом десіжн-мейкерів.

Марксизм: перша контрреволюція економічної науки

Карл Маркс та його прихильники вчинили жорстку атаку на молоду економічну науку наприкінці XIX століття, використавши окремі слабкості класичної економічної школи, зокрема трудову теорію цінності та теорію рівноваги.

Некритичне ставлення до основних положень марксизму, потужний PR, розпалювання майнової ворожнечі, генерація лженаукових гіпотез і теорій (про додаткову вартість, експлуатацію, класи, зумовленість історичного розвитку) разом з яскравим словесним, образним шельмуванням і дискредитацією капіталізму та підприємництва призвело до створення теорії Держави загального інтервенціонізму. У крайній формі вона уявляла собою теоретичну концепцію соціалізму і комунізму. Їхні теоретики та ідеологи не описували, як вони працюватимуть. Вони лише представили їх літературний, метафоричний образ, запропонували просто повірити, що соціалізм неминучий, а комунізм – вища стадія суспільного розвитку. Причому метафори та стилістичні прийоми, які описують соціалізм, випромінювали світ, рівність, справедливість і загальний добробут, а образи капіталізму – моторошна експлуатація, жадібність, жорстокість та беззахисність бідних та знедолених.

Ленін із його терористичною бандою взяли близько до серця ідеї марксизму, який прикрасили для обману населення визначенням «науковий» та почали будувати соціалізм руками диктатури пролетаріату, хоча серед головних «будівельників» нікого з пролетаріату не було. Відповіддю на будь-які спроби наукового осмислення моделі «соціалізм» (наприклад, велика робота Л. фон Мізеса «Соціалізм») було шельмування критиків, їхня екскомунікація (cancel) з дискусії або просто фізичне усунення.

Як штучний інтелект бачить сучасне спільне фото К. Маркса та Дж.М. Кейнса / згенеровано DALLE

Кейнсіанство: друга контрреволюція економічної науки

Після провалу спроби радянської диктатури запалити вогонь світової комуністичної революції на Заході, сформувалися потужні групи прихильників соціалізму, але з демократичним, людським обличчям (як їм здавалося). Виправлення «провалів ринку» (лженаукова теорія), олюднення капіталізму запропонував Джон Мейнард Кейнс. Він також не переймався аргументованим, науковим аналізом функціонування вільного ринку, бізнес циклів, інституту грошей, ціни чи структури капіталу. Він заявив про контрреволюцію економічної науки, аргументуючи тим, що нові часи потребують нової науки. Кейнс, за прикладом Маркса, висунув ряд теорем та гіпотез, щоб представити так звану нову революційну економіку, суть якої була у наданні божественного статусу Державі.

Державу наділили всезнанням, всесиллям, об'єктивністю, справедливістю, здатністю гармонізувати поведінку, мотиви та інтереси, вона стала кредитором, інвестором, роботодавцем, виробником останньої надії, особливо в умовах кризи. Через короткий час поняття «остання надія» розчинилось, залишивши просто державу як головного економічного суб'єкта. А вільний ринок із легкої руки Дж. Кейнса оголосили дефективним, несправедливим, нездатним виробляти ще один специфічний товар чи послугу, який називається «суспільне благо».

Дж. Кейнса за всіма його основними науковими гіпотезами переконливо розбили вщент ті вчені, які були проти такої легковажної, надмірно ідеологізованої контрреволюції науки «економіка». З методологічного погляду це був не розвиток науки, а перетворення science в science-ish продукт. Як і марксизм, кейнсіанство надало науковості широкому інструментарію державного інтервенціонізму в економіку, але без широкомасштабного запровадження таких заходів, як заборона приватної власності, конфіскація майна, блокування механізму «прибуток-збитки», ліквідація інституту «ринкової ціни». Якщо К. Маркс шельмував історію розвитку капіталізму, саму цю модель та роль приватної власності, то Дж. Кейнс дискредитував вільний ринок, Підприємця та ринковий статус Споживача. На жаль, ці згубні ідеї знайшли надалі вдячних послідовників.

Ф'южн: третя контрреволюція економічної науки

Третя контрреволюція економічної науки відбулася на початку 1990-х років. Теоретики та ідеологи моделі Держави загального інтервенціонізму не могли не відреагувати на провал тоталітарної моделі Держплану СРСР. Вони доклали чимало зусиль, щоб представити розпад Радянського Союзу та глибоку кризу соціалістичних країн не як наслідок практичної реалізації дефективних теоретичних моделей, а як результат управлінських помилок, неправильної адаптації до зовнішніх шоків (нафта) або конфліктів між різними групами впливу.

Численних прихильників, авторів третьої контрреволюції економічної науки об'єднують класичні принципи Держави загального інтервенціонізму, упаковані в ідеологеми «сталий розвиток», «глобальні суспільні блага», «баланс людини і природи», «гендерна рівність», DEI (Diversity, equity, and inclusion), тобто різноманіття, рівність та інклюзивність. Теоретики моделі сталого розвитку зазвичай відтворюють патерни Маркса/Кейса:

Вільний Ринок характеризується провалами;
Провали Ринку нейтралізує Держава;
Держава – доброчесний, всезнаючий, об'єктивний суб'єкт, справедливо балансуючий інтереси всіх груп, включаючи статус клімату та природи;
Держава оптимізує економічний, соціальний розвиток через модель досконалої конкуренції;
Підприємця, Виробника товарів і послуг, необхідно регулювати, контролювати, обмежувати заради захисту «суспільних інтересів»;
Держава повинна підштовхувати Споживача і Виробника до здійснення «правильного» вибору.
Поняття «правильно», «перспективно», «доцільно», «суспільно корисно», «відповідально» визначають особи, уповноважені Державою.

Третю контрреволюцію економічної науки здійснили представники інституціоналізму та неоінституціоналізму, поведінкової економіки та нейроекономіки, теорії раціональних очікувань, ігор та суспільного вибору, неомарксизму та неокейнсіанства, Лозаннської та Стокгольмської шкіл економіки, економіки розвитку та еволюції. Їхні ідеї взяли на озброєння полісімейкери перехідних пострадянських країн для своїх національних програм реформ. З початку 1990-х рекомендації представників третьої контрреволюції лягли в основу економічної стратегії розвитку країн ЄС/G7/ОЕСР. Основні серед них - це концепція сталого розвитку з 17 цілями ООН, кліматичний порядок денний з виходом на нульову емісію викидів до 2050 року, збалансований інноваційний розвиток, ліквідація бідності тощо.

До кінця 2000-х грубі теоретичні помилки, закладені в застосовуваних моделях, призвели до накопичення великої кількості дуже небезпечних явищ, станів і помилок. За рекомендацією mainstream економістів уряди застосували інструменти монетарного, фіскального стимулювання при суттєвому зростанні зовнішньоторгового протекціонізму. Ці заходи не ліквідували корінь проблеми, а лише відклали їх більш жорсткий прояв через 20 років.

Обмеження, пов'язані з оголошеною пандемією COVID, стали потужним каталізатором інших кризових явищ: інфляція, глибока криза довіри до органів державного управління, небезпечний рівень боргового навантаження, збільшення не забезпечених реальними грошима державних зобов'язань (медицина, пенсії), розрив глобальних ланцюжків вартості, підвищення вразливості фінансових систем, різке зростання кількості торгових, валютних, енергетичних, технологічних воєн, за якими слідувала гаряча широкомасштабна війна путінської Росії проти України. Усе це призвело глобальну систему безпеки, міжнародного права, торгівлі та фінансів у глибоку системну кризу.

Щобільше, навіть МВФ ініціював дискусію про майбутнє економічної науки, оскільки рекомендації, інструменти теоретиків третьої контрреволюції Economics очевидним чином втратили сенс і привабливість навіть серед полісімейкерів, прихильних до Держави загального інтервенціонізму.

Рада вищих жерців Economics: четверта контрреволюція економічної науки

Основні стейкхолдери Mainstream Economics, котрі займають ключові посади в престижних університетах, міжнародних організаціях, урядах і великому бізнесі, маючи гарантоване джерело високого доходу, монетизації свого статусу в неекономічних сферах, останніми роками перебувають у стані помітного занепокоєння та тривоги, що змусило їх думати над черговим витком контрреволюції економічної науки. Лідери цієї нової реінкарнації марксизму/кейнсіанства в рамках релігії Левіафанства – це представники найвідоміших у світі університетів та економічних центрів. Виділимо серед них Dani Rodrik, Harvard University, Branko Milanovic, City University New York, Mariana Mazzucato, University College London, Adam Tooze, Columbia University, Laura Tyson, UC Berkeley, Thomas Piketty, EHESS Paris, Olivier Blanchard, PIIE, Mark Blyth, Brown University, Angus Deaton, Princeton University, Stormy-Annika Mildner, Aspen Institute Berlin, Daniela Schwarzer, Bertelsmann Stiftung, Catherine Fieschi, European University Institute, Anatole Kaletsky, Gavekal Research, Bill Janeway, Cambridge University, Francesca Bria, Italian National Innovation Fund, Prakash Loungani, John Hopkins University, Rohan Sandhu, Harvard University.

У сучасному світі ці суб'єкти, по суті, сформували своєрідну Раду вищих жерців з Economics. Вони визначають правила входу в касту. Вони вирішують, що є економічна наука, а що ні. Вони визначають лауреатів, переможців різних премій та нагород. Вони контролюють основні наукові видання з економіки та вирішують, кому публікуватися, а кого фільтрувати. Вони оцінюють програми та стратегії урядів і міжнародних організацій. Фактично, перед нами постає самозваний колективний Папа Римський від економічної науки, найвища й остаточна інстанція з питань Economics, політекономії реформ та розвитку глобального світу.

Щоб не допустити неконтрольованої реформації та ревізіонізму, не дай Боже, відторгнення теорії й практики Держави загального інтервенціонізму, Рада вищих жерців Economics виступила з пропозицією реформування архітектури глобальної економічної системи, трансформації інститутів розвитку і перетворення самої економічної науки у вигляді Декларації Берлінського саміту (Berlin Summit Declaration, May 2024).

Теза Декларації № 1: «Ліберальні демократії сьогодні зіштовхнулися з хвилею народної недовіри до своєї здатності служити більшості своїх громадян і вирішувати чисельні кризи, які загрожують нашому майбутньому».

Справді, криза довіри до інститутів Держави – незаперечний факт. Це підтверджують щорічні опитування Edelman Barometer, Eurobarometr або Gallup. Однак це не криза надмірної свободи, а з точністю до навпаки – надмірного державного інтервенціонізму. Демократія перетворилася на набір інститутів та механізмів щорічного перерозподілу через державу 40 – 50% ВВП. Держава є найбільшим власником ресурсів та активів, у тому числі природних копалин, інфраструктурних компаній, землі, компаній у ПЕКу, фінансах тощо. Держава через пряме володіння чи регулювання розширила свою присутність у кожному секторі економіки.

При обсягу державних витрат ЄС 45 - 48% ВВП, регуляторне навантаження становить 10 – 12% ВВП, транзакційні витрати 5 - 7% ВВП. Саме Держава є найбільшим джерелом проблем в економіці, соціумі та міжнародних відносин. Саме Держава своїми діями руйнує довіру та призводить до ерозії інститути демократії.

Висновок: Звинувачення авторів Берлінської декларації лібералізму, вільного ринку є науково нікчемні, фактично помилкові та аморальні, тому що вводять людей в оману щодо реальних причин кризових явищ.

Теза Декларації № 2: «Це загрожує привести нас у світ небезпечної популістської політики, яка експлуатує гнів без усунення реальних ризиків, починаючи від зміни клімату до нестерпної нерівності чи великих глобальних конфліктів».

Синод вищих служителів культу Economics, як свого часу Маркс і Кейнс, нагнітають страх, лякають людей катаклізмами світового масштабу. Однією з центральних загроз вони, як і раніше, вважають зміни клімату. Раніше було глобальне потепління. Численні дослідження вчених-кліматологів підтверджують фальшивість гіпотез кліматичних алармістів, об'єднаних навколо ООН. Практика реалізації «зеленого» порядку денного, «зеленого переходу» демонструє істотне зростання витрат саме для країн, що розвиваються, для людей з низьким доходом у них, але теоретики та ідеології Держави загального інтервенціонізму продовжують нагнітати кліматичну істерію та роль людини у впливі на планету.

«Нестерпна нерівність» - типова марксистська, класова теза, яка має підтвердити несправедливість вільного ринку та необхідність дій Держави з перерозподілу багатства. Автори Берлінської декларації не згадують, що останні 30 років саме вільний ринок і капіталізм дозволив різко скоротити кількість бідних до ~7% населення Землі, що людина з низьким доходом у розвинених країнах – це статус людини з високим доходом у країні, яка відчуває гострий дефіцит свободи.

Люди різні, працюють по-різному, продуктивність праці різна, схильність до підприємництва різна. Оцінки ризиків, схильність до заощадження людей різна. Зрештою, сім'ї, соціальні зв'язки різні. Тому майнова нерівність об'єктивно існує. Його посилює державний інтервенціонізм через пільги, субсидії, дотації, звільнення від відповідальності через статус комерційної організації too-big/important-to-fail, фаворитизм при реалізації державних інвестиційних програм та закупівель, а також через канали запровадження «нових» грошей центральними банками. Всі ці заходи призводять до зростання концентрації багатства в руках обмеженої кількості VIP-розпорядників та споживачів чужого, а також їх бізнес фаворитів. Очевидно, такий режим є прямим наслідком грубого порушення принципів відкритої конкуренції, вільного ринку, але Автори Берлінської декларації слідом за Марксом/Кейнсом звинувачують капіталізм і жадібність приватного бізнесу.

Теза Декларації № 3: «…Недовіра не лише, а й значною мірою зумовлена широко поширеним досвідом реальної чи передбачуваної втрати контролю за власними засобами до існування та траєкторією соціальних змін. Це почуття безсилля спричинене потрясіннями, спричиненими глобалізацією та технологічними зрушеннями, які тепер посилюються зміною клімату, штучним інтелектом та інфляційним шоком. А десятиліття глобалізації, що погано керується, надмірної впевненості в саморегулюванні ринків і заходах жорсткої економії послабили здатність урядів ефективно реагувати на подібні кризи».

Інфляція – прямий наслідок провалу держави. Погано керували глобалізацією? Це знову ж таки не результат дії ринку, а розпорядників чужого. За вуха притягнута теза щодо надмірної впевненості у саморегулюванні ринків. Часткова, суперечлива лібералізація фінансових ринків, банків, страхового бізнесу, а також міжнародної торгівлі в 1990-х видається за встановлення режиму laisser faire, хоча значного зниження регуляторного тягаря не було навіть у 1990-ті, першій половині 2000-х. Після фінансової кризи 2008 року практично всі країни світу стали на шлях збільшення регуляторного навантаження, у тому числі у фінансовій та торговій сферах. Звинувачення вільного ринку, дерегулювання у проблемах сучасного світу науково нікчемні.

Ще абсурдніше звучить теза «десятиліття заходів жорсткої економії». Останні 20-25 років лише окремі країни світу зуміли скоротити обсяг державних витрат. Переважна більшість їх збільшила, причому жила в борг, з хронічним дефіцитом бюджету. В результаті понад 100 країн світу, що розвиваються, опинилися в червоній зоні держборгу. За рідкісними винятками це проблема розвинених країн. Динаміка державних, корпоративних боргів, боргів домашніх господарств доводить неспроможність гіпотези про «жорстку економію».

Теза Декларації № 4:

переорієнтувати нашу політику та інститути з пріоритету економічної ефективності на створення спільного процвітання та забезпечення якісних робочих місць;

розробити промислову політику для активного реагування на неминучі регіональні потрясіння шляхом підтримки нових галузей промисловості, спрямування інновацій на створення багатства для багатьох;

зробити так, щоб промислова стратегія полягала не у видачі субсидій та кредитів секторам для збереження на ринку, а більшою мірою для допомоги тим, хто інвестує та впроваджує інновації для досягнення таких цілей, як нульова емісія;

розробити більш здорову форму глобалізації, яка врівноважує переваги вільної торгівлі з необхідністю захисту вразливих верств населення, координації кліматичної політики, водночас дозволяючи здійснювати національний контроль за ключовими стратегічними інтересами;

розв'язувати проблему нерівності у доходах і багатстві, що посилюється за рахунок спадщини та автоматизму фінансового ринку, чи то збільшенням сили низькооплачуваних працівників, належного оподаткування високих доходів та багатства чи згладжування нерівності початкових умов за допомогою таких інструментів, як соціальна спадщина;

переглянути кліматичну політику, поєднуючи розумні ціни на викиди вуглецю із сильними позитивними стимулами для скорочення викидів вуглекислого газу та амбітними інвестиціями в інфраструктуру;

забезпечити доступ країн, що розвиваються, до фінансових і технологічних ресурсів, необхідних для переходу до зміни клімату, а також заходів щодо пом'якшення наслідків та адаптації без шкоди для своїх перспектив;

встановити новий баланс між ринками та колективними діями, уникаючи приречених на провал заходів жорсткої економії та одночасно інвестуючи в ефективну інноваційну державу;

зменшити ринкову владу на висококонцентрованих ринках.

Такий вигляд має Маніфест Левіафана XXI століття. Якби Маркс чи Кейнс жили сьогодні, вони приблизно так формулювали нову програму побудови комунізму у всьому світі.

Четверта контрреволюція економічної науки – це заклик одержавлення економіки у глобальному масштабі. Ленін та більшовики мріяли про світову революцію. Для поширення соціалістичних ідей було створено соціалістичний інтернаціонал. Він перетворився на потужну мережу підриву західної цивілізації зсередини. Ця мережа проникла у західні університети, особливо у гуманітарні. Звідти вірус Левіафана почав активно проникати у всі сфери життя. Після оглушливого провалу радянського, комуністичного експерименту, який забрав життя понад 100 млн людей, естафетну паличку головних жерців Левіафанства перейняли ... престижні американські та європейські університети. Сьогодні колективний Маркс/Кейнс – це Гарвард, Берклі, Колумбійський, Каліфорнія, Париж, Браун, Аспен, Лондон, Принстон та Кембридж.

Як не парадоксально, на Заході в надрах капіталізму визрів потужний інститут престижних гуманітарних університетів, наукових центрів, які спочатку були заражені різними штамами Левіафанства, а потім вони почали вражати все суспільство та систему державного управління своїх країн, і далі – міжнародних організацій, розповзаючись по всьому світу та прикриваючись статусом інтелектуальних авторитетів та місіонерів.

Для реалізації запропонованих конклавом головних жерців глобального Левіафана рекомендацій із Декларації Берлінського саміту - 2024 необхідний безпрецедентний рівень одержавлення практично всіх сфер життя Людини. Потрібно створення світового уряду, глобального центрального банку, якоїсь судової інстанції, нової правової архітектури покарання за порушення ухвалених законів про клімат, стійкість планети, рівність, «здоров'я глобалізації», універсальну рівновагу, розумні ціни, ринкову владу, якісні робочі місця, спадок, доступ до високих технологій, баланс колективних дій тощо.

Рада головних жерців глобального Левіафана обтяжує себе суворими науковими аргументами, фактами, причинно-наслідковими зв'язками й навіть здоровим глуздом. Вони побоюються, що у світлі реальної військової загрози з боку Осі зла на чолі з Китаєм та Росією уряди змушені будуть переглянути та урізати не програми, що десятиліттями активно впроваджувалися “слугами культу Левіафана”. Зауважимо, що у самій Декларації-2024 не знайшлося місця для бодай кількох слів про небезпеку тоталітаризму, нацизму та фашизму з боку агресорів та ворогів західної цивілізації. Немає жодного слова про теорію та практику провалів Держави, у тому числі корупції, бюрократії, інфляції, інвестиційних помилках тощо.

Весь документ пронизаний відторгненням вільного ринку, відкритої конкуренції, підприємництва та приватної власності, тобто фундаментів капіталізму.

Маркс/Ленін закликали об'єднатися пролетарів усіх країн. Рада головних жерців глобального Левіафана через Берлінську декларацію закликає об'єднатися VIP-розпорядників та споживачів чужого, всіх жерців/вигодонабувачів лженаукового Economics, щоб створити глобальний синдикат надцентралізованого управління та контролю світової економіки.

Вони обіцяють глобальний рай на Землі за допомогою сучасних технологій та задіявши штучний інтелект, і все заради «служіння людству». Очевидно, що майданчиками для такого глобального об'єднання «левіафанці» запропонують ООН чи Давос (Всесвітній економічний форум).

Захід і всі ті країни, де цінують свободу і капіталізм, повинні негайно усвідомлювати всю серйозність майбутньої небезпеки, і, якщо не почнуть процес очищення від Левіафанства, західній цивілізації, у тому вигляді якою ми її знаємо, настане кінець.

Поширити

Теми

Економічна свобода

Австрійська економічна школа

Ярослав Романчук

Президент Міжнародного Інституту Свободи ILI (Україна). Відомий український та білоруський економіст, популяризатор Австрійської економічної школи на пострадянському просторі. Спеціалізується на реформах у перехідних економіках на постсоціалістичному просторі.

Публікації автора