Той факт, що після розпаду СРСР і краху ідей Маркса, його ідейний опонент Людвіг фон Мізес так і не став прапором економічних змін, навіть на своїй батьківщині — в Україні, не може не дивувати. Критика соціалізму (марксизму), доведення його нежиттєздатності і штучності, протиставлення соціалізму та капіталізму, по суті є ключовими темами творчості Мізеса.
Пояснити це можна тим, що, у країнах, утворених на попелищі СРСР, кардинального відходу від марксизму так і не відбулося. Марксистська ідеологія втратила свою привабливість, але її понятійні моделі суспільних відносин, на основі яких вибудована вся політико-управлінська та економічна системи, які інтегровані в науку, право, політику, освіту та свідомість населення змінюються дуже повільно. Декомунізація в національному масштабі почалася тільки 2014 року. Втім, вона має стосуватися не тільки зовнішнього публічного простору, але й сутнісних аспектів свідомості й норм суспільного життя. Цікавий факт: в Україні досі діє «Кодекс законів про працю України» 1971 року, зі змінами та доповненнями, але 1971 року.
Однією з ключових тез у книгах та статтях Людвіга фон Мізеса є надзвичайно важливе для економічного розвитку країни питання економічного розрахунку. На яких теоретичних засадах ми здійснюємо економічний розрахунок макроекономічних показників, які інвестиції можуть бути найбільш ефективними? Ключове питання, яке має хвилювати уряд країни з перехідною економікою, таких як, наклад, Україна.
Мізес вважав, що неможливо здійснювати ефективний економічний розрахунок при соціалізмі. Економічний розрахунок який не базується на цінах, які у свою чергу є результатом співвідношення попиту і пропозиції на вільному ринку, не може бути ефективним. Соціалізм, який або обмежує вільний ринок, або взагалі знищує його, не дає можливості отримати достовірної інформації про потреби громадян і відповідно сформувати адекватну пропозицію. Тільки відмова від радянської спадщини і максимальне розширення сфер ринкових відносин створить необхідні умови для розвитку економіки. Але давайте спочатку розглянемо, що Мізес розумів під соціалізмом. В працях Людвіга фон Мізеса можна знайти два підходи до визначення соціалізму:
Всіх економістів, які хоч трохи відходили від ідеї вільного ринку, Мізес називав соціалістами, а уряди, що втручалися у вільний ринок, — соціалістичними. В такому розумінні практично всі тодішні й нинішні суспільства можна вважати соціалістичними.
Водночас, що стосується неможливості економічного розрахунку (раціональної економіки) при соціалізмі, то Мізес дає чітке визначення:
Соціалізм – це устрій, де є суспільна власність на всі засоби виробництва.
Ці два поняття важливо розрізняти. Економічний розрахунок неможливий у країнах, де відсутній вільний ринок та приватна власність на засоби виробництва (бувший СРСР, Північна Корея). У країнах, які мають значну частку суспільної власності або високий рівень урядового втручання в економіку (країни Латинської Америки чи Китай), економічний розрахунок можливий, але він спотворений і неадекватний. Коли Китай декларує, що він будує соціалізм і протиставляє себе західному капіталізму, то з точки зору Мізеса це не є соціалізмом у вузькому значенні цього поняття. Важлива не назва, а реальний спосіб функціонування економічної системи. Китай розвивається не тому, що в суспільстві присутня суспільна власність на засоби виробництва, а навпаки. Але і тут теза Мізеса у м’якшому варіанті буде діяти. Адже чим більше суспільної власності, тим гірший економічний розрахунок.
Соціалізм і лібералізм для Мізеса це інструменти, а не цілі, й відрізняються вони засобами досягнення добробуту і щастя індивіда та суспільства загалом. Мізес не говорить про цінності чи етику. Теза про неможливість економічного розрахунку при соціалізмі стосується власне функціональної, тобто економічної сторони питання.
Соціалізм неможливий не тому, що він має погані цілі, а тому, що економіка при ньому не може розвиватися. Урок Мізеса при цьому, полягає в тому, що будь-яка політика має містити механізми її реалізації.
Share
Аргумент про неможливість економічного розрахунку при соціалізмі, є частиною ширшої аргументації, яка полягала у тому, що марксисти намагалися заперечувати науку і впроваджувати полілогізм. Вся наука, яка існувала на той момент проголошувалася марксистами буржуазною, і як альтернативу пропонувалося створити пролетарську науку і логіку, тобто зробити все навпаки. Серед марксистів це сприймалося настільки серйозно, що в більшовицькій Росії випускався «Журнал марксистсько-ленінських природничих наук», який виступав за “партію в математиці”, “за чистоту марксистсько-ленінської теорії в хірургії”, а також «Радянський вісник з венерології та дерматології», що прагнув розглядати всі проблеми, які в ньому дискутуються, з погляду діалектичного матеріалізму. Все це можна знайти у книзі Л. фон Мізеса «Бюрократія».
Це може виглядати сьогодні смішно, але цим принципом користується сучасна Росія та інші автократичні режими. Вони стверджують, що мають свій власний шлях, що «західні» закони для них не діють, і що ліберальні цінності для них не важливі. Права людини – це феномен Заходу й інших «цивілізацій» він не стосується. Вони не можуть повністю заперечити ринкову економіку, тому що самі її використовують, але в політичному аспекті такі країни продовжують вигадувати власну цивілізацію і власний шлях.
Підхід до економіки марксисти здійснювали в такий самий спосіб. Якщо вся економіка була буржуазною, то треба просто все зробити навпаки й буде пролетарська економіка. Якщо «буржуазна» економіка передбачала ринок, приватну власність на засоби виробництва, конкуренцію, вільну людину, підприємця, гроші, товар і відповідно ціни, то «пролетарська» економіка, передбачала одне народне господарство (державну власність на всі засоби виробництва), централізоване планування, розподіл продуктів, людину як елемент виробництва, натуральний розрахунок.
Теза Мізеса про неможливість економічного розрахунку при соціалізмі, попри її простоту, логічну довершеність і аргументованість, не змогла переконати затятих прихильників соціалістичної утопії. Опоненти Мізеса, досі висувають численні контраргументи серед яких можна виділити три основні.
Натуральний розрахунок є кращий.
Тут насправді є два аргументи, які належать німецькому соціалісту Отто Нойрату. Перший полягає в тому, що економіку не можна зводити до економіки обміну, а потрібно враховувати загальний стан. Наприклад, якщо людина не працює, то з погляду «буржуазної» економіки, вона не включена в обмін і не приносить жодної користі. Однак, у ширшому контексті, вона береже своє здоров’я, енергію, отримує задоволення від відпочинку, що теж є економічними благами. За цією ж логікою інший німецький соціаліст Леонард Нельсон доводив, що професорам університетів не варто платити заробітну плату, бо їх винагородою вже є задоволення від своєї роботи.
Другий аргумент полягає в тому, що капіталістичне виробництво спрямоване на отримання прибутку, а не на вироблення максимальної кількості товарів, і що капіталістична економіка передбачає багато непродуктивних витрат. Щоб задовольнити потреби населення потрібно зменшити різноманітність товарів, які є ознакою конкуренції на ринку, і випускати однотипний товар, але більшої кількості. Інша пропозиція полягала в тому, щоб продавців, маркетологів, юристів, які є складником ринкових процесів, поставити за станки чи послати в шахти, а функції розподілу результатів праці має перейняти централізований орган. Ефективність економіки має розраховуватися, відповідно, не кількістю зароблених грошей, а кількістю виготовлених товарів.
Ідея натурального розрахунку набула значного поширення в СРСР. Офіційна статистика постійно звітувала про тонни виплавленої сталі та рекордних надоїв молока. Неадекватність такої статистики очевидна. Відповідно до неї майже всіх товарів у той час випускалося більше ніж зараз, при цьому реальний рівень життя був значно нижчий.
Вдосконалення комп'ютерної техніки зробить розрахунок при соціалізмі можливим.
Комп’ютерний розрахунок може покращити прогнозування та планування, але як показує досвід різних країн це ще нікого не врятувало від економічних криз. Комп’ютерний розрахунок не може замінити індивіда з його суб’єктивною оцінкою вартості, а його тотальне запровадження може бути засобом контролю над населенням автократичними режимами.
Розрахунки при капіталізмі є такі ж погані, як і при соціалізмі.
Тут можна частково погодитися. Будь-який розрахунок є недосконалий. Але за аналогією з влучним висловом Уїнстона Черчилля “Демократія – найгірша форма правління, за винятком усіх інших, які людство спробувало до цього часу”, капіталізм – найгірша форма економічної взаємодії, за винятком всіх інших.
У 1920 році, коли Мізес написав статтю «Економічний розрахунок при соціалізмі», уже можна було аналізувати “досягнення” воєнного комунізму в Росії, який на практиці довів не життєздатність цього механізму і тогочасні ідеологи соціалізму це бачили (наприклад Преображенський, Бухарін “Азбука комунізму” 1920 року). Все ж більшовики продовжували будувати соціалізм — крах воєнної (соціалістичної) економіки вони трактували як тимчасову проблему, пов’язану з неготовністю російського суспільства до соціалізму, з його відсталістю, з неправильною реалізацією правильної ідеї, з діяльністю зовнішніх і внутрішніх ворогів. Запроваджена Нова Економічна Політика розглядалася лише як тимчасове відхилення від соціалістичного курсу. І схожі пояснення лунали аж до розвалу СРСР. Навіть Михайло Горбачов у кінці 1980-х продовжував стверджувати, що ідея соціалізму була правильною, але її неправильно реалізували. Шкода, що багато досі у це вірить.
Понад 100 років тому Мізес сформулював чіткий і простий аргумент про неможливість економіки при соціалізмі, застосувавши суб’єктивну теорію вартості до аналізу соціалізму. Спираючись на теорію Карла Менгера він пояснив, що таке економіка.
Економіка — це обмін, який відбувається добровільно на ринку на основі суб’єктивної оцінки індивідом вартості товару чи послуги. Обираючи товар на ринку, людина демонструє потребу у цьому товарі й відповідно потребу інвестицій в його виробництво. Саме сплачена ціна і є певною мірою інвестицією у виробництво. Якщо є тільки один виробник і відсутній ринок, то неможливо визначити потреби споживача і, відповідно, пріоритетні сфери інвестицій. Жоден центральний орган планування не може прорахувати всі потреби споживачів, навіть за умови всіх існуючих інноваційних досягнень 21 століття.
Share
Для Мізеса не існувало компромісів. Капіталізм (ринок) або є або його немає. Будь-які гібридні форми поєднання (конвергенції) соціалізму і капіталізму ведуть зрештою до соціалізму. Всі постсоціалістичні країни, які доповнили суспільну форму власності приватною, а не відмовилися від суспільної власності на користь приватної, приречені на економічне відставання і деградацію. Тільки максимальне розширення сфер економічної свободи може забезпечити добробут і процвітання країнам.
Завідувач кафедри публічного врядування Інституту адміністрування, державного управління та професійного розвитку Національного університету «Львівська політехніка», кандидат політичних наук, доцент. Коло експертизи: аналіз публічної політики, політична економія, історія політико-управлінської думки та науковий доробок Л. фон Мізеса.
Справжня народна економіка — це коли самі люди обирають товари, послуги, інвестиції та режим управління за умов відкритої конкуренції, вільної торгівлі, персональної відповідальності та громадської солідарності.