Що відбувається у США і чому це важливо для українців?

У Європі та в Україні дуже поширена «місіонерська» версія історії США, в якій пілігрими припливли на новий континент, відсунули трохи індіанців, щоб не заважали, й почали негайно реалізовувати якийсь заздалегідь запланований проект, що й втілився зрештою в Конституції США. Тобто, ці люди вирішили будувати з нуля власну державу, - таку, яка їм подобається.

Це популярне бачення дуже далеке від правди. Дійсно, окремі американські громади й навіть штати (Пенсильванія) справді створювалися зі схожими намірами, але в цілому США як спільна для них держава - НІ.

У цьому баченні не береться до уваги фактор часу: від початку британської колонізації Північної Америки до революційної війни минуло понад 150 років, ще 11 років минуло від початку цієї війни до ухвалення Конституції. Інакше кажучи, британські колоністи зовсім не прагнули за будь-яку ціну створити «власну» державу.

Всі події, що призвели до американської революції, скеровувалися внутрішньобританським дискурсом. Колонії давали притулок британській опозиції, звідки вона вела свою політичну боротьбу. І підсумок цієї боротьби міг бути різним. Уявімо на секунду, що Парламент погодився на представників від колоній. І тоді б не було революції й не було б ніяких Сполучених Штатів.

Відокремлення від Британії було засобом, а не метою. Метою було усунення тиранії уряду Георга III. Особливість США полягає в тому, що ця держава є єдиною, не тільки створеною у відповідь на державну тиранію, а й покликаною, за задумом батьків засновників, цієї тиранії більше ніколи не допустити. Причому йдеться не про нав'язану ззовні тиранію, а про тиранію «своєї» держави. Батьки-засновники хотіли сконструювати США так, щоб тиранія ніколи не повернулася, створивши запобіжники на інституційному рівні. Вони обмежили федеральний уряд чітко (як їм тоді здавалось) визначеними повноваженнями і подбали про те, щоб різні гілки влади контролювали одна одну.

Один з батьків засновників та основних авторів Конституції США та Білля про права Джеймс Медісон писав у «Нотатках федераліста»:

Запам'ятаймо цей висновок.

Другий момент, який важливий для нас, полягає у специфічно англосаксонському історичному явищі - малій або зовсім відсутній бюрократії в критично важливий момент промислової революції. «Державна служба», кар'єрні бюрократи як каста з величезною владою і привілеями, з'явилася в англосаксонському світі історично недавно. Алексіс де Токвіль писав, що в Англії немає адміністративної держави, добре знайомої французам.

Альберт Дайсі у своїй знаменитій праці «Конституційне право Англії» вказував, що англійському юристу дуже складно зрозуміти французького юриста, оскільки в Англії відсутнє таке явище, як «адміністративне право».

Це було написано наприкінці 19 століття. У США кар'єрна бюрократія почала заводитися тільки після вбивства президента Гарфілда 1881 року.

Цей момент важливий з двох точок зору. По-перше, відсутність або зведення до мінімуму кар'єрної бюрократії з її деструктивними та паразитичними стимулами є однією з основних причин успіху як Британської імперії, так і США в 19-му столітті. По-друге, (і це одне з пояснень нашого «по-перше») відсутність адміністративного права - тобто, привілеїв, які виключають бюрократію із загального права, є умовою існування омріяного rule of law - «верховенства права», тобто рівності перед законом усіх, незалежно від статусу та класу. Ця ідея, більш-менш була реалізована у Британії та США в 19 столітті, теж є «ультраправою» класично-ліберальною ідеєю, частиною ширшої ідеї нейтральної мінімальної держави, завданням якої є винятково правовий порядок усередині та безпека зовні.

З появою кар'єрної бюрократії природне зростання держави значно прискорилося. Зусиллями Авраама Лінкольна, Вудро Вільсона, Франкліна Рузвельта, Ліндона Джонсона і Барака Обами класично-ліберальна держава у США переформатувалася в «державу загального добробуту». Така держава перестала бути нейтральною, вона активно втручається в економіку, суспільне й особисте життя.

Мало того, адміністративна держава поступово вийшла з-під контролю політиків, цей процес практично завершився в Європі й близький до завершення у США. Перший термін Трампа наочно продемонстрував цю тенденцію. Виявилося, що тепер політик, навіть на найвищій посаді, не в змозі скасувати або бодай змінити програми, що схвалила та вже реалізує бюрократія.

Нарешті, з часом адміністративна держава вийшла за межі суто кадрової бюрократії. Бюрократи обросли багаторічними зв'язками з контракторами, вченими, експертами, діячами мистецтва тощо. З'явився свого роду панівний клас, який можна назвати «номенклатурою».

Ейзенхауер, на свій жах, виявив існування в США «військово-промислового комплексу», але це був тільки початок. Сьогодні Америка нагадує старі монархії часів меркантилізму з їхніми посадами, які можна купити; корупцією, що пронизує все; аристократією, що розклалася; і головне - повною закритістю паразитичної панівної касти від продуктивного класу. Америка, що починалася при «ультра-правій» державі, як країна рівних можливостей, перетворюється на кастове суспільство.

У «держави загального добробуту» є одна особливість, важлива для нашої теми. Така держава створює величезні мережі «соціальних платежів» і пільг, які зростають швидше, ніж населення. У результаті кількість чистих платників податків постійно скорочується і системі необхідно або підвищувати податки, або розганяти інфляцію, або завозити нових платників податків. Сучасні держави використовують усі три способи, але перші два мають свої природні межі. Третій спосіб знаходиться під впливом двох бюрократичних тенденцій – з одного боку «давайте завеземо якнайбільше мігрантів, щоб вони працювали й платили податки» і з іншого «треба збільшувати державні витрати, тож нумо платити допомогу мігрантам». Є ще й третя тенденція - створення і заохочення конфліктів у суспільстві, «розділяй і володарюй». У результаті сучасні держави добробуту проводять міграційну політику, яка спантеличує багатьох. Вони обмежують міграцію людей, які не мають проблем з адаптацією і які хотіли б працювати та заробляти (тобто, бути новими платниками податків, так необхідних для схеми Понці). При цьому, вони заохочують міграцію людей, які створюють проблеми.

Зміна характеру американської держави супроводжувалася змінами в ідеології. Думаю, що причинно-наслідковий зв'язок саме такий - номенклатура шукає ідеології, що виправдовують її владу. Крім того, СРСР (а потім Росія) і Китай докладали великих зусиль для впровадження в американську систему агентів для підтримки різних деструктивних рухів. Ці сили впроваджували ту саму ідеологію, яка відповідала інтересам номенклатури.

З іншого боку, марксизм за цей час трансформувався в неомарксизм, який прямо проголосив своєю метою поступове захоплення інститутів буржуазної держави. Неомарксизм з боку виглядає менш людожерським, ніж класичний марксизм, і тому легше проникає в тканини «буржуазного» суспільства. Обставини для лівих склалися дуже вдало. Їм сприяла власна номенклатура і сильні зовнішні гравці. У підсумку, на момент приходу Трампа, «захоплення інститутів» було фактично завершено. Ліві контролюють основні ЗМІ та соціальні мережі, університети і школи, систему соціальної підтримки та медицини, а також розважальну індустрію. Вони домінують у державних агенціях і через ідеологізовані стандарти, такі як ESG, намагаються зруйнувати американську індустрію.

Безумовно, «ліві» не є якоюсь єдиною організацією чи навіть рухом. Це набір різних груп різного ступеня впливу, які часто ворогують між собою. Їх об'єднує спільне бачення держави. Це бачення радикально відрізняється від «ультраправого» бачення батьків-засновників. Ліва держава не дотримується принципу верховенства права, для неї є привілейовані групи (тепер це не пролетаріат, а різного роду меншини), чиї права більші за права решти. Ліва держава може і повинна «забезпечувати» все, до чого може дотягнутися і контролювати всі аспекти життя людини. Ні про яку «рівність перед законом» і, ні про які «рівні можливості для всіх» більше не йдеться.

З огляду на цензуру, придушення інакомислення (культура скасування), наявність обов'язкової для кар'єри в більшості галузей ідеології та фактично однопартійну систему, в якій Демократична партія є «політичним авангардом» адміністративної держави, можна назвати таку державу фашистською. Нагадаємо, що фашизм, якщо відкинути його емоційне використання у якості лайки, є просто різновидом лівої ідеології.

Ліва «держава добробуту» багато в чому замінила собою «ультраправу» нейтральну державу батьків-засновників США. Однак, вона ще не скасувала конституції, яка продовжує формально діяти, не скасувала ідеї нейтральної держави, верховенства права, рівних можливостей та інші ідеї епохи утворення США. Елітистська за своєю суттю ліва держава не скасувала також виборів та ідею демократії. Цю ситуацію можна порівняти з наявністю в конституції СРСР суто формальної статті про право виходу республік з його складу, яка несподівано набула життя в роки «перебудови».

Ці обставини уможливлюють «правий поворот», головна ідея якого полягає в поверненні до «старих добрих часів», в епоху верховенства закону і рівних можливостей.

Повернення до держави, описаної в Конституції США, є очевидною метою цього повороту. У Конституції, як відомо, відсутні згадки про численні державні агенції з трьох літер, які складають основу адміністративної держави США.

Нинішня «червона хвиля» дуже строката за складом - від колишніх демократів до лібертаріанців. Усіх цих людей об'єднує неприйняття стану справ, що склався за довгі роки. Ситуація дуже нагадує нашу перебудову, коли найрізноманітніші групи від «демократичної платформи в КПРС» до різноманітних націоналістів разом виступали проти комуністичної влади.

Невідомо, чи зможе ця хвиля змити адміністративну державу за один президентський термін, швидше за все, ні. Боротьба буде довгою, у номенклатури є безліч важелів і хитрих вивертів і вона так просто не віддасть свою владу.

Зазначимо, що «червона хвиля» почалася ще до виборчої кампанії і проявлялася у зміні тону коментарів ЗМІ, появі неможливих раніше публікацій і виходом відомих компаній з ESG і DEI.

Залишивши осторонь зловісну роль, яку відіграє зараз Трамп у долі України, зазначимо, що уявлення про те, що «все було добре, але тут прийшов Трамп», вкрай далеке від реальності. Насправді на Заході все було дуже погано і прихід Трампа є закономірною реакцією на це.

Трамп дуже нагадує Єльцина часів перебудови, він обраний тому, що є єдиною фігурою, яка об'єднує учасників «червоної хвилі». Інакше кажучи, його сила і влада залежать від підтримки досить строкатої групи людей. І щойно він почне ухвалювати рішення, які не задовольнятимуть частину або більшість цих груп (а це станеться обов'язково) його влада почне розчинятись. Може так статися, що до кінця свого терміну Трамп із грізного старого перетвориться на посміховисько. Однак, ми повинні пам'ятати, що не він породив «червону хвилю», а вона його. І фігура її лідера цілком могла б бути іншою, менш травматичною.

Дуже важливо розуміти, що незалежно від того, хто стане наступним президентом, «червона хвиля» не зникне. Видається, що американці прокинулися від майже вікової сплячки і в них накопичилося дуже багато претензій до «своєї» влади.