Чотири термінатори, які вбивають Економіку

Давайте позначимо вади Economics, з погляду найавторитетніших представників mainstream.

Нобелівський лауреат 2015 року з економіки Ангус Дітон (Angus Deaton) вбачає дефективність науки «економіка» в наступному:

Джаяті Гхош (Jayati Ghosh), виконавчий секретар International Development Economics Associates (IDEAS) так формулює претензії до науки «економіка»:

Претензії до науки «економіка» з боку Даяни Койл (Diane Coyle), британського професора з Кембриджу:

Претензії до науки «економіка» з боку Атіфа Міана (Atif Mian), професора Принстонського університету:

Претензії до Economics від Джона Кохрейна (John H. Cochrane), професора університету Стенфорда, експерта Hoover Institution:

Претензії до Economics від Майкла Кремера (Michael Kremer), професора Чикагського університету, Нобелівського лауреата з економіки 2019 року:

З перерахованого вище списку претензій дуже складно зрозуміти, а що, власне, вивчає наука «економіка», як повинен змінитися об'єкт і предмет її вивчення, щоб відкоригувати накопичені дефекти та слабкості.

Протягом останніх 25-30 років наука «економіка» зазнала безпрецедентних нападів з різних сторін. Причина такої підвищеної уваги очевидна: «економіка» mainstream зайняла особливе місце в Уряді та великому бізнесі. Економісти отримали у владі місця, які раніше займали шамани, жерці та мудреці. Вони перетворилися на джерело особливих інтелектуальних, наукових обрядів, застосування яких нібито дозволяє дисижнмейкерам в Уряді приймати правильні рішення. Такі послуги при багатих замовниках гарантують високий, стійкий дохід у матеріальній та нематеріальній формах.

Одна річ – читати лекції в університетах з предмета, який близький до філософії, моралі, абстрактних явищ. Інша річ, коли твоя думка обов'язково входить у кожне законодавче рішення, коли Економіст стає невіддільною (частина/ознака) частиною медійного, культурного, комерційного простору; коли Економіста запрошують на конференції, шоу, презентації, бізнес-форуми та лекції. Економіст, який спілкується, консультує Уряд, великий бізнес, постійно дає коментарі у ЗМІ, стає селебриті. Коло питань, за якими він висловлюється, набагато ширше за коло його точної наукової компетенції, тому включається на повну потужність марнославство. З'являються потужні спокуси «торгувати» своїм ім'ям, статусом в обмін на матеріальні та нематеріальні цінності.

Сучасний небачений наступ на науку «економіка» з боку статусних mainstream економістів – це не повернення її до русла справжньої науки. Це про боротьбу за статус «економіста», за право вважати себе економістом, представником справжньої науки. Боротьба йде за трансформацію самого поняття «економіка», щоб обслуговувати Уряд зі своїм новим порядком денним. У цю боротьбу залучені представники різноманітних професій, сфер знання та наукових досліджень. Математики та фізики продовжують калібрування своїх моделей з десятками змінних, з великою кількістю «інших рівних» і припущень. Вони обіцяють набагато більшу точність прогнозів, оскільки працюють з AI (artificial intelligence), Big Data, ось-ось з'являться квантові комп'ютери, які неймовірно точно передбачатимуть майбутнє.

На стик математики, фізики увірвалися політологи, геополітики, геоекономісти, географи та футурологи, втягуючись у запеклу боротьбу за право бути «економістом першої ночі» у дворі Уряду та Великого бізнесу. Усі вони прикриваються наукою «економіка», не обтяжуючи себе дати їй точне визначення, сформулювати об'єкт досліджень, предмет досліджень, визначити значення термінів та встановити методи наукового дослідження. Представники цього напряму стверджують, що економіка - це особливий різновид точних, природничих наук, але з особливим інструментарієм. Загалом пудрять мізки, як тільки можуть і вміють.

Другий великий напрямок наукових знань, представники якої претендують на право бути частиною науки «економіка» - це психологія і навіть психіатрія. До них долучаються політтехнологи, маркетологи та навіть піарники. Вони переконують полісімейкерів, VIP-розпорядників та споживачів чужого, що знають, як інтерпретувати інформацію та дані, як «продавати», просувати ті чи інші рішення, отримати підтримку суспільства та бізнесу, здобути підпорядкування нових правових вимог, купувати потрібні товари/послуги, щоб «підштовхувати» (nudging) споживачів, кредиторів, інвесторів до прийняття рішень, які вважаються Урядом оптимальними, екологічно стійкими, глобально доцільними тощо. Іншими словами психологи претендують на частину ресурсного пирога, який Уряд, VIP-розпорядники та споживачі чужого виділяють на придбання послуг науки «економіка». Нас привчають до науковості ф'южн різних сфер знань:

До цього додаються різні інтерпретатори з боку маркетологів, політтехнологів і PR-щиків. Їхня наука «економіка» включає також усе те, що коїться у голові, свідомості людини, як обробляє інформацію, як приймає інформацію тощо. Представники цього напряму економіки не обтяжують себе межами класичної науки «економіка». З їхнього погляду, є людина, а поняття «наука» можна побудувати, підігнати, адаптувати будь-яку дію, особливо якщо на такі дослідження є попит з боку Уряду, VIP-розпорядників і споживачів чужого.

Третій великий напрямок знань, який атакує науку «економіка» - це соціологія. Соціологи заявляють, що емпіричними дослідженнями, спостереженнями людей теореми, гіпотези економіки перевіряють, істину встановлюють. Тому соціологія логічно, природно доповнює, збагачує науку «економіка». Ви хочете знати, що думає суспільство, бізнес, окремі соціальні групи з того чи іншого питання? А ми допоможемо вам це дізнатися, щоб ваші рішення враховували громадську думку. Такий підхід приваблює дисижнмейкерів, VIP-розпорядників та споживачів чужого, озброює їх цифрами, що надаються на підтримку тієї чи іншої позиції. За кадром залишається відповідь на просте запитання: «До чого тут наука «економіка»? Однак, прагнення додати науковості економіці за допомогою інструментів та методів соціології останніми роками різко активізувалося.

Четвертий великий напрямок, корпус знань, що претендує покращити, модернізувати науку «економіка» - історія. Джерелом новацій тут, звісно, ​​є німецька економічна школа, яка була популярною, навіть домінівною в Європі у XIX столітті. Найвизначнішими її представниками були К. Кніс, Ф. Ліст, Г. фон Шмоллер, А. Вагнер, В. Зомбарт та інші. Представники цієї школи вважали, що основою будь-якої економічної теорії має бути конкретне історичне дослідження і десятиліттями вели боротьбу з представниками Австрійської школи економіки (АЕШ) з методів, з об'єкта, предмета дослідження науки «економіка», а також з теорії цінності.

Німецька історична школа стверджувала, що кожна раса має власну будову свідомості, кожна суверенна нація має свій шлях розвитку, а у підсумку - кожна країна має свою «економічну теорію». З їхньої точки зору, історія в ієрархії наук стоїть вище, а економіка лише описує частину предмета, явищ історії. Представники німецької історичної школи заперечували абстракції, наукові методи АЕШ. Сьогодні її традиції розвивають різні напрямки інституціоналізму. Представники цього напряму прагнуть трансформувати науку «економіка» у вивчення класів, агрегатів, великих концепцій та метафор під назвою «інститути». Вони прагнуть розбавити економіку геоекономікою, геополітикою, глобалістикою, вивченням антропоцену, глобальних систем, які об'єднують у різних комбінаціях людини та довкілля. У цьому середовищі набирає популярності футурологія, як набір знань, інформації, яка нібито при застосуванні певних моделей, проведенні форсайтів визначити майбутнє.

Сьогодні до цієї групи входять представники екології, кліматології, а також всього того, що відбувається під загальною назвою environment. Вони не турбують себе зміною визначення науки «економіка». Вони просто пхають у наявне все те, що їм здається важливим, цінним для своїх завдань, своєї цільової аудиторії. А головна цільова аудиторія у представників історицизму-інституціоналізму, як і у математиків, фізиків, економетриків, психологів, маркетологів, соціологів та істориків – VIP-розпорядники та споживачі чужого.

Ми маємо підстави говорити про взаємно підтримувальну спіраль збільшення розмірів, функціоналу та ресурсів Держави з одного боку та зростання значення, впливу та охоплення найрізноманітніших сфер корпусом знань під загальною назвою «Economics».

Представники різних неокласичних шкіл, марксизму, інституціоналізму доклали багато зусиль, щоб сформувати попит на свої знання, рекомендації та поради в рамках країнових моделей оптимального, збалансованого, сталого розвитку, для введення в політекономію, в економічну політику таких визначень, як «доцільний», «соціально орієнтований», «суспільно необхідний», «балансуючий, гармонізуючий інтереси», «глобальні провали ринку», «гендерний баланс, «біологічне та людське різноманіття та інклюзивність».

Шанованого на початку XX століття корпусу знань під назвою «наука «Економіка» вже не існує. Так, ще у ті часи точилися суперечки щодо об'єкта, предмета, методу, термінів та інструментів науки «Економіка». Були різні погляди, але представники різних шкіл таки вважали важливим, необхідним витримувати жорсткі стандарти науки, щоб економіка була наукою, а не набором легковажно пов'язаних із собою знань, зв'язків та явищ. У міру розширення практики застосування агрегатних індикаторів, інструментарію кейнсіанської школи, моделей, формул і рівнянь з математики наука «економіка» перетворилася на наукоподібний (science-ish) набір міждисциплінарних спостережень, теорем, гіпотез, інформації, досліджень, не об'єднаних єдиним суворим фреймом. назвою "наука". У XXI столітті ця какофонія лише посилилася під дією інших дисциплін, які прагнуть поділити з наукою під назвою Economics її статус, ресурси та вплив на державу, бізнес та суспільство.

Не дивно, що в суспільстві, серед полісімейкерів, економічних, інтелектуальних, культурних еліт, громадських інфлуенсерів так мало розуміння того, що таке наука економіка, що вона вивчає і чому її знання критично важливі для створення історично успішного проекту.

Парадоксальне відкриття полягає в тому, що наука «економіка», яку світ знав наприкінці XIX – на початку XXI століття вихолощена, оголошена не наукою і, власне, вигнана на задвірки наукових досліджень «жерцями», які отримали від імені Держави право визначати що є наука, а що нею не є.

Вигнавши науку з корпусу знань під назвою «Економіка», змінивши її назву на Economics, увібравши численні знання, дослідження з інших сфер життя, теоретики, жерці цієї трансформації привели нас до стану, коли єдиної, чітко визначеної науки «Економіка» нині не Існує. Її місце займає міждисциплінарний, позитивістський ф'южн-вінегрет знань, теорем, гіпотез, тверджень та аналітичних висновків, не об'єднаних тими необхідними елементами, що дозволили б говорити про єдину науку «Економіка». Тому перед інтелектуальною спільнотою світу у 20-х роках двадцять першого століття постав дуже серйозний виклик – повернути світовій науці справжню науку «Економіка». Йдеться про глибоку ревізію всього того, що було накопичено під назвою «Economics», щоб на суворо науковій основі визначити, що таке економіка, як наука, що вона вивчає, як вона це робить, як можна верифікувати її теореми/гіпотези та як отримані знання застосовувати у економічній політиці.

Зберігачем традицій науки економіки стала Австрійська економічна школа (АЭШ). Попри жорсткий остракізм з боку кейнсіанців, неокласиків, інституціоналістів, марксистів, різних відгалужень economics, включаючи економетристів, наперекір екскомунікації, тобто застосуванню методів cancel culture до даної наукової методики, АЕШ протягом ХХ століття зберегла традиції науки завдяки діяльності окремих ентузіастів, що практично виключені з повноцінного наукового диспуту на сторінках економічних журналів, на кафедрах престижних університетів, на науково-практичних конференціях.

Парадокс полягає в тому, що більшість обґрунтованих претензій до Economics сьогодні традиційно та давно знімає саме АЕШ. Тому є гостра потреба презентувати її, як науку «Економіка» у розвитку, як сучасний науковий корпус знань, який дає відповіді ті питання, які ставлять як полісімейкери, і суспільство.

Одна з причин загострення попиту на ревізію Economics є безпрецедентне накопичення кризових явищ як у світовій економіці в цілому, так і в розвинених країнах. Представники mainstream Economics запанікували, бо саме їхні рекомендації, поради та рецепти призвели до такого стану.

Інфляція та боргова криза, спотворення структури капіталу та зростання банкрутств, розширення порочної практики порушення прав власності, номенклатурно-політичний фаворитизм, що вилився у формування комерційних структур too-big/important-to-fail, торговельні, валютні, технологічні війни, міграційний, пенсійний, демографічна криза, криза державних фінансів, криза інститутів демократії, криза довіри – все це має місце у світовій економіці 2020-х.

Представники mainstream Economics або не мають науково валідних відповідей та пояснень, або вони, як партнери та ідеологи Big State, не можуть озвучити справжні причини дизруптивних кризових явищ.

VIP-розпорядники чужого робили саме так, як рекомендували VIP-представники mainstream economics. Безсумнівно, кризові явища по всьому світу тільки зростатимуть. Природно, дисижнмейкери шукатимуть цапів-відбувайлів, крайніх у тому, чому в черговий раз країна/регіон/світ опинилися в глибокій кризі. Представники mainstream Economics не хочуть брати всю провину на себе і готуються до чергового модернізаційного пакета. Economics, щоб VIP-розпорядники чужого, своєю чергою, могли пред’явити його бізнесу та суспільству.

Відкривається вікно можливостей для широкої громадської та професійної дискусії з приводу науки «економіка». Це шанс для представників Австрійської економічної школи (АЕШ) не лише повернути до порядку денного проблему чіткого визначення науки, очистити її від політизованих, ідеологічних спотворень, але насамперед запропонувати науково обґрунтовані розв'язання тих проблем, накопичених по всьому світу.

Попит на інноваційні рішення щодо забезпечення стабільності цін, стійкості фінансової системи, визначення режимів обмінних курсів, нейтралізації значних циклічних коливань та спотворень капіталу, нового режиму залучення інвестицій, накопичення заощаджень, а також нейтралізації провалів Держави як ніколи високий.

Теоретики та ідеологи моделі Держави загального інтервенціонізму вже визначили основні напрямки модернізації Economics.

Саме час теоретикам, вченим моделі вільного ринку та капіталізму представити свою теоретичну та практичну альтернативу. На початку 1990-х АЕШ згаяла шанс презентувати науково обґрунтовану модель транзиту від державної централізованої планової економіки (соціалізм) до вільного ринку (капіталізм) для пострадянських, постсоціалістичних країн. Після поразки нацистської Росії у війні, після кризи китайського тоталітаризму у світі з'явиться реальний попит на нову економічну політику.

Перед новим поколінням економістів Австрійської економічної школи, спадкоємцями К. Менгера, Л. фон Мізеса, Ф. фон Хайєка, І. Кірцнера, М. Ротбарда постає справді цивілізаційний виклик. Йдеться не лише про суто теоретичний дискурс, про визначення науки «економіка», - на порядку денному наукове, теоретичне обґрунтування економіки західної цивілізації як особливого унікального укладу правових, економічних та громадських інститутів.