Титан Реформ: промова Хав’єра Мілея

Я хотів би подякувати всім присутнім та організаторам, які зробили цей вечір можливим. Для мене велика честь бути тут і отримати нагороду «Titan» за економічну реформу в цей день.

Для тих, хто мене не знає, я - економіст, якому випала честь керувати долею своєї країни. Усе своє життя я захоплювався економічною теорією, і факти теорії та моя власна історія привели мене до прийняття ідей Австрійської економічної школи й, зокрема, ідей свободи. Таким чином, моя відданість ідеям свободи, тобто захисту права на життя, свободу і власність, є непохитною, і, проживши більшу частину свого дорослого життя в країні, охопленій соціалізмом, і ця відмінність сповнює мене гордістю.

Я вже неодноразово говорив, що соціалізм - це хвороба душі, яка атакує і роз'їдає фундаментальні цінності людини. І якщо їй вчасно не протистояти, вона може призвести до нещастя, як це сталося в моїй країні. Проте мовчазна більшість починає прокидатися, і, як наслідок, хід історії змінюється.

Сьогодні я нагороджений почесним званням «Титан економічних реформ», і я повинен сказати, що це звання дійсно відповідає тому завданню, яке ми виконуємо в Аргентині протягом останнього року. Воно справді титанічне не лише через розмір, глибину та складність реформ, які ми проводимо, але й тому, що ми повинні боротися проти здирництва та саботажу корпоративних інтересів, які вкоренилися у владі Старого Режиму.

Ось чому я хочу скористатися цією можливістю, щоб поділитися з вами деякими ідеями про те, що ми робимо, і що дехто вже називає Аргентинським дивом. Але також і деякими помилками традиційної політики, тому що битва буде тривалою, і нам потрібні правильні інтелектуальні інструменти, щоб виграти її.

По-перше, ми боремося проти ідей градуалізму. Ми, аргентинці, звикли до розчарувань; бо це продукт життя в країні, інфікованій соціалізмом, де протягом 100 років були диктатури й демократичні уряди. Єдиною константою був колективізм у тій чи іншій формі, були також реформістські спроби, але поки що всі вони зазнали невдачі, і жодна з них не змогла здійснити перехід від збіднілого колективізму до капіталізму.

Цей цикл ілюзій і невдач протягом десятиліть призвів до того, що багато аргентинців вирішили емігрувати, якщо у них була така можливість, або задовольнятися виживанням, якщо такої можливості не було. Це повторювалося протягом практично всього XX століття, що призвело до руйнування багатства і капіталу, яке характеризує те, що ми називаємо “століттям приниження Аргентини”.

Питання, яке багато хто ставив протягом десятиліть, чому реформістські коаліції зазнали невдачі в історії Аргентини, є простим: до цього часу жоден уряд, за винятком уряду Карлоса Менена, якщо хочете, не наважився застосувати рецепти лібералізму без страху.

Це відбувається через страх. Страх втратити підтримку, страх порушити домовленості, страх соціального протесту або програшу на наступних виборах. Це відбувається тому, що політики, незалежно від їхньої партії, намагаються виконати найпершу умову - утриматися при владі за будь-яку ціну, лише потім вони думають про те, як здійснити обіцяні зміни.

Так само як бізнесмен прагне максимізувати прибуток своєї компанії, так і політик передусім прагне максимізувати час свого перебування при владі та розмір бюджету, яким він керує.

Саме через страх втратити підтримку вони адаптують свої ідеї таким чином, щоб бути впевненими, що зможуть довше залишатися при владі під будь-яким приводом, навіть ті, хто хоче змін чи реформ, обирають реформи, які поступово і невблаганно закінчуються невдачею. Але ми - не політики, ми не виходимо з того, що найважливіше - це залишатися при владі, для нас найважливіше - це проводити наші реформи.

Ми керуємо без страху, застосовуючи шокові заходи, щоб викликати довіру в суспільстві та на ринку, не тільки тому, що це наші переконання, але й тому, що емпіричні дані супроводжують нас, починаючи з 1952 року, всі шокові програми, за винятком програми 1959 року, були експансивними з точки зору активності та зайнятості, а всі градуалістські програми закінчувалися погано.

По-друге, ми не досягаємо консенсусу з ворогом. Інша помилка, до якої схильні політики-реформатори, - це помилка консенсусу. Більшість реформаторів стикаються з політичним класом, який каже їм, що вони повинні досягти з ним консенсусу щодо своїх реформ. Однак, якщо політики, з якими ти стикаєшся, представляють ідеологію, яка була причиною всіх лих, немає і ніколи не може бути можливості досягти згоди. Не може бути згоди між добром і злом, тому що ми працюємо в інтересах антагоністичних інтересів. Не можна домовлятися про умови реформ із тими, хто живе за рахунок збереження своїх привілеїв.

Ми прийшли до влади в абсолютно критичному контексті, знаючи, що терміново потрібно стабілізувати економіку, але важливо демонтувати колективістського Левіафана, який був створений в Аргентині за останні 100 років.

Ось чому наш другий захід в економічних питаннях був пов'язаний не з тим, що терміново, а з тим, що важливо. Декрет 70/2023 став початком низки структурних реформ, які, безсумнівно, відкриють наші ринки й зблизять нас з рештою світу, і це вже відбувається.

Невдовзі після декрету ми направили до Конгресу законопроект, який разом представляє реформу держави, що увосьмеро перевищує реформи, що були проведені урядом Карлоса Сауля Менема, іншими словами, ми здійснили найбільшу структурну реформу в історії Аргентини, переломивши 123 роки занепаду.

Іншими словами, ми не лише подбали про нагальну стабілізацію економіки, але й втілили найамбітніший реформаторський проект в історії нашої країни. ми зробили все це одночасно, бо нагальність не терпить зволікання.

Четвертий пункт, і перш за все дуже важливий на глобальному рівні, - це зменшення розміру держави. Ідея, з якою я хочу вас залишити, полягає в тому, що реформування держави означає повернення влади, яку було відібрано у громадян, і єдиний спосіб зробити це - зменшити державу, іншого шляху немає.

Я знаю, що це може звучати мило або з добрими намірами, але повірте мені, коли політик каже вам, що хоче ефективної держави, він виступає за кращі механізми крадіжки багатства у громадян.

Повернути платнику податків те, що йому належить, і покласти край продажу послуг. Немає кращого методу, ніж ліквідувати державну бюрократію так, щоб не було можливості продавати ці послуги.

Життя людей не може залежати від рішення бюрократа за прилавком, дерегуляція - це єдиний успішний шлях. Тому що держава, яка привласнює собі завдання, що не належать до її компетенції, в кінцевому підсумку не здатна виконувати свої основні обов'язки, як сказав Мюррей Ньютон Ротбард, винахідник анархо-капіталізму, чим більший розмір держави, тим менше ресурсів буде використовуватися для задоволення бажань споживачів, які зробили свій внесок у виробництво, і тим більше ресурсів буде використовуватися для задоволення бажань споживачів, які не виробляють, тобто паразитів, друзів політиків.

Нарешті, навіть з усіма змінами, яких ми досягли за перший рік правління, який майже однозначно можна назвати абсолютним успіхом, оскільки ми досягли:

Маємо кращі показники активності та зростання, ніж на момент нашого приходу до влади, а ми перебуваємо при владі лише один рік.

Крім того, декрет 70/2023 та основний закон - це лише верхівка айсберга.

Перед нами ще 3200 структурних реформ, тому що наша мета складна, але проста - ми хочемо зробити Аргентину найвільнішою країною у світі, тому що ми знаємо, що свобода породжує процвітання.

Тому що ми знаємо, що наші ідеї працюють, тому що ми довели це протягом цього року і це був лише початок, найкраще ще попереду, і я також хочу подякувати вам за це визнання.

Нехай Бог благословить кожного з вас і аргентинців.

Зробімо Аргентину та Сполучені Штати знову великими, і нехай сила небес буде з нами! Хай живе свобода!