Всі публікації
Матриця могилізації реформ в Україні
Державні пріоритети економічної політики України-2024 як ідеальний план руйнування надії на економічні зміни
24 Серпня, 2024
Реформи
Урядування та державні регуляції
Війна в Україні
Поширити
На початку червня 2024 року Міністерство фінансів, Міністерство економіки України опублікували Доповідь про пріоритети економічної політики. У роботі над документом взяли участь Офіс реформ Кабінету Міністрів України, КШЕ та ЦЕС. Для діагностики економічного зростання експерти використали методологію Світового банку.
Аналіз цього документа експертами Інституту свободи, який має служити базою економічної політики у найближчі роки, показав невідповідність задекларованих цілей, завдань та пропонованого інструментарію, а також повну відсутність ідеологічного та наукового базису для перезавантаження економіки, створення стимулів для ділової активності та ліквідації корупційно-олігархічної системи.
Теоретики та ідеологи Матриці реформ для України
Спочатку варто зазначити, що нинішня економічна політика ґрунтується на загальній теорії Держави загального інтервенціонізму Маркса-Кейнса, а також моделей Харрода — Домара, Солоу-Свона, Менкью — Ромера — Вейла, Удзави — Лукаса, Маццукато-Родріка. В Україні немає своєї якісної теоретичної економічної школи, вона формується на базі economics, яка справжньою економічною наукою не є в жодній країні. При цьому інтелектуальний продукт у вигляді Матриці реформ та Доповіді про пріоритети економічної політики – це найкраще, що сьогодні може запропонувати Україні Гарвард, Берклі, Кембридж та їхні учні у вигляді КШЕ чи КМА.
Проаналізуємо запропоновану Доповідь та відповімо на важливі для економічного майбутнього країни питання:
- Чи вдасться прискорити економічне зростання реалізацією запропонованих заходів?
- Чи буде створено міцний фундамент для розвитку та відновлення країни?
- Наскільки підвищиться конкурентоспроможність та інвестиційний потенціал?
Без зовнішньої допомоги економіка України була б у комі?
Автори Доповіді вважають, що відновлення економіки у 2023 р. було більш успішним, ніж очікувалося, через продовження адаптації підприємств до умов воєнного часу, але цифри свідчать про інше.
- ВВП України 2023 р. у доларовому вираженні зріс на $16,7 млрд.
- Зовнішня допомога наших іноземних партнерів $42,5 млрд.
- Перекази українців з-за кордону ~$14 млрд.
- Державний борг зріс (більш ніж) на $21 млрд, (84% ВВП - критичний для країн, що розвиваються)
- Дефіцит торгового балансу товарів та послуг у 2023 році становив $37,7 млрд. (~ 21,3% ВВП). Для порівняння у 2022 році цей дефіцит становив $25,8 млрд. (16% ВВП).
- Дефіцит органів держуправління за оцінкою МВФ у 2023 р. становив 26,3% ВВП.
- Зовнішні надходження у 2023 році з урахуванням зовнішніх грантів, чистих кредитів та прямої військової, інфраструктурної та гуманітарної іноземної допомоги становили $61 млрд (34% ВВП).
Очевидно, що про стійкість економічного зростання говорити передчасно. Українська економіка залежить від допомоги західних партнерів, які не допустили подальшого падіння.
Заявлене зростання ВВП у 5,3% - результат освоєння Урядом десятків мільярдів чужих грошей, більшість із них – дорогі кредити.
У 2023 році на погашення зовнішнього держборгу було спрямовано 1% ВВП (67 млрд грн), внутрішнього боргу – 5,7% ВВП (370 млрд грн). При цьому було залучено зовнішнього боргу в 17,6% ВВП, внутрішнього – 8,5% ВВП.
В умовах гострої потреби фінансування військових витрат Уряд у 2023 р. направив ~$12 млрд на обслуговування держборгу. Левову частку отримали внутрішні кредитори, що схоже на відверту наживу на війні.
Макроекономічна стійкість України під великим питанням: економіку фінансують у пожежному режимі, без оцінки наслідків фіскальної розбещеності, покладаючись на допомогу закордонних партнерів та реструктуризацію держборгу. Очевидно, полісімейкери України та Заходу однаково розраховують на конфіскацію російських грошей, яких достатньо, щоб не тільки з лишком покрити витрати сторін, але й пристойно заробити. Короткострокові позики українському уряду під 7 - 8,5% у валюті за нинішнього стану держфінансів - дуже ризикована справа.
"Зберігається надзвичайно висока невизначеність, особливо щодо джерел фінансування, необхідних для підтримки наших ініціатив щодо соціальної підтримки та зміцнення обороноздатності", - тут і далі наводимо цитати з Доповіді.
Левіафан розливає нове вино в старі пляшки
У світлі ситуації автори пропонують "реалізувати комплекс політичних заходів, націлених на мобілізацію достатніх ресурсів для потреб оборони, підтримки загальної макростабільності, ліквідації загальних обмежень економічної активності та посилення потенціалу економічного зростання."
Пріоритети економічної політики Уряду ґрунтуються на трьох компонентах:
- підтримка макроекономічної, зовнішньої та фінансової стабільності. "Механізм розширеного фінансування МВФ забезпечує міцний фундамент для такої стабілізаційної політики". З урахуванням руйнівно високих відсотків за позикою на суму ~$15 млрд від МВФ, про яку міцність йдеться?
- Ліквідація загальних обмежень по дорозі економічного відновлення з урахуванням зовнішнього попиту.
- Проведення комплексних реформ, які закладають фундамент та сприяють довгостроковому зростанню України на шляху інтеграції до ЄС.
«Реалізація цих широкомасштабних політик вимагатиме від уряду та парламенту непохитної відданості протягом тривалого періоду».
Автори Доповіді вважають, що досягнення цих пріоритетів у нинішніх умовах вимагатиме постійного пошуку складних політичних компромісів, що передбачаються компроміси та між якими сторонами – не розшифровано, як і поняття «фінансування основних бюджетних потреб». Судячи з фактичним обсягом держвидатків у 2023 році (~75% ВВП), то потреби мають досить широкий розмах. Але чи може Україна собі це дозволити?
Ідеологічна платформа авторів Доповіді розкривається у такому реченні: «Економічне відновлення в короткостроковій перспективі необхідне для того, щоб забезпечити більшу кількість ресурсів для оподаткування та зменшити залежність від донорських потоків для покриття внутрішніх та зовнішніх дисбалансів».
Економічне відновлення задля збільшення збору податків звучить, як “годувати гусей, щоб обскубувати їх довше та отримувати більше пір'я”. Але чи здатний бізнес та фізособи в умовах війни платити підвищені податки, не аналізується. У документі немає навіть спроби оцінити доцільність збереження величезної частини не військових витрат, зокрема пов'язаних з органами управління і контролю.
Авторів Доповіді турбує дефіцит інвестицій, недозавантаженість виробничих потужностей, напруга на ринку праці та збільшення боргового навантаження. Воно потребує збільшення відсоткових платежів, що знижує бюджетні можливості. Для більш ефективного використання зовнішньої допомоги (наприклад, напрям ресурсів і обладнання в реальний сектор) автори вважають за необхідне «запровадити політику, яка б перешкоджала непродуктивному імпорту та заохочувала експорт, готуючись до майбутнього, коли очікується помірне скорочення потоків донорської допомоги для покриття поточних бюджетних видатків».
Важливість «непродуктивного імпорту» розуміють експерти – прихильники економічної свободи, чесної конкуренції та скорочення державного втручання. За гарними словами про свободу ми знаходимо навколонаукове обґрунтування політики руйнівного державного інтервенціонізму без жодних спроб торкнутися, наприклад, адекватності монетарної чи курсової політики України загалом.
Сверблячка обмеження імпорту малої відкритої економіки – це прикриття збільшення витрат торгового протекціонізму. Не Споживач і Підприємець, а VIP-розпорядники/споживачі чужого вирішують, який імпорт є продуктивним і корисним, а яким ні.
Відновлена інструментами державного інтервенціонізму структура української економіки не буде ринковою. Вона буде відображенням поглядів, пріоритетів та особистих інтересів політичного істеблішменту та бюрократії, а також їхніх політичних, технократичних та комерційних партнерів.
Ринок капіталу: груба теоретична помилка
Україна ніколи не мала повноцінної ринкової структури капіталу. Відновлення довоєнної без зміни підходів – це груба теоретична помилка, яку робили понад 100 країн світу, що розвиваються, в наздоганяючому або відновлювальному розвитку користуючись донорським фінансування держави та агентств розвитку. Прийняття Україною такої моделі відновлення неминуче призведе до перезавантаження моделі Олігархат/Схематоз без її ліквідації. Концентрація політичної та економічної влади в одних руках, чи це руки Кабінету Міністрів, Офісу Президента, агенції Black Rock, ЄБРР чи американських/канадських агентств розвитку, не створює ринкової структури капіталу.
Конфлікт «принципал-агент», порочна мотивація розпорядників чужого, блокування механізму «прибуток-збитки», дискримінація тих видів/секторів економічної діяльності, які не увійдуть до списку пріоритетних/корисних/потрібних, порушення принципу чесної конкуренції з тими, хто не стане бенефіціаром держпрограм – ось що означає реалізація запропонованої моделі відновлення.
Уявімо практику визначення, вибору, фінансування держпрограм сьогодні.
- Хто формує органи, які вибиратимуть комерційні проекти/об'єкти для отримання грошей?
- Хто визначатиме хід потоків грошей, ресурсів та активів?
- Хто визначатиме умови участі у відновлювальних програмах/проектах?
- Хто моніторитиме хід реалізації програм/проектів, вноситиме корективи, визнаватиме помилки та закриватиме їх чи продовжуватиме терміни та збільшуватиме фінансування?
- Хто «нагинатиме» всю решту економіки, щоб вона не заважала реалізації пріоритетів Уряду?
Відповідь на всі ці питання одна: Офіс президента, тобто умовні «шість менеджерів».
- Хто нестиме відповідальність за те, що Україна в результаті вищезазначеної політики не забезпечить високі темпи економічного зростання, не збільшить ВВП до $1 трлн, не переконає понад 10 млн українців повернутися на батьківщину та розвивати її своїми ресурсами, ідеями та капіталом?
Відповідь: НІХТО, тому що ті, хто заробить на такій моделі відновлення, де-юре прикриються Матрицею реформ, а також рекомендаціями професорів та авторитетів Гарварду, Берклі, МВФ, Світового банку, які не несуть жодної відповідальності перед українцями.
Немає сумніву, що у разі чергового Майдану бенефіціари Матриці встигнуть залишити країну із пристойною подушкою матеріальної безпеки.
Матриця реформ для України покликана, на думку її розробників, «поліпшити координацію економічних реформ». Але вибір з приблизно 200 пріоритетів/реформ та 400 індикаторів – це з урахуванням якості інститутів держуправління України навіть в ідеальному варіанті уявити неможливо. При цьому автори Доповіді наголошують, що цієї кількості реформ «не достатньо для швидкого економічного зростання».
В Україні неможливо знайти жодної від початку до кінця успішної реформи в економіці за понад 33 роки незалежності, яким чином буде реалізовано одразу 200? Невже автори Доповіді вважають, що всі органи влади в результаті якихось «складних політичних рішень» перетворяться на dream-team із «шести менеджерів», які професійно і скоординовано реалізують Матрицю, на радість донорам, які аплодуватимуть стоячи і підписуватимуть чеки на десятки мільярдів доларів?
Реальність проти утопії
Вчені з визначення повинні вести дискусію, виробляти пропозиції не так на основі утопій, ідилічних поглядів, а справжнього життя.
Матриця реформ для України на основі уявного механізму алокації (розподілу) ресурсів через Державу-Левіафана, застосування логіки, що дискредитувала себе, та інструментарію development economics – це не про країну майбутнього, не про економічний прорив, а скоріше про інтереси авторитарної «шістки менеджерів» та обслуговуючого її персоналу.
Автори Доповіді зазначили, що Київська школа економіки та Центр економічної стратегії провели експертну оцінку змісту Матриці, зокрема ринкові спотворення. Вони, по суті, погодилися з позицією МВФ, яка передбачає збереження громіздкої держави та значного держсектору. «Посилення макроекономічного фундаменту» та податкова/митна реформи «для розширення бази внутрішніх доходів» - це підвищення податків і прогресивних ставок, виборче підвищення мит, посилення фіскалізації. Втім, Матриця відповідає ухваленій раніше Стратегії доходів, яку жорстко розкритикував навіть близький до влади бізнес.
Наприкінці 2000-х МВФ та Світовий банк рекомендували стратегію підвищення доходів для Китаю, вже зараз ми спостерігаємо небезпечне накопичення помилок та провалів. Пропонувати такий шлях для України, виправдовуючи його необхідністю забезпечення швидкого економічного зростання, це виявляти наукову неохайність, або просто відпрацьовувати замовлення в статусі «аналітичний супровід» умовних «шести менеджерів». Україні конче потрібна не ця невиразна стратегія скорочення держвитрат, а жорстка гільйотина.
Консервація держвитрат на рівні 60-70% ВВП - вбивча для будь-якої економіки.
Перерахування авторами Доповіді частини реформ: енергетика, суди, ліквідація корупції, «критично важливі сектори», сільське господарство, транспорт, «ліквідація квазіфіскальних спотворень», «збереження адекватної монетарної політики», покращення якості управління державними інвестиціями, покращення ділового клімату, корпоративного управління держпідприємства нагадує студентський реферат на тему "Економічні реформи".
Цікаво, що автори Доповіді розширили зобов'язання іноземних партнерів перед Україною, включивши, зокрема:
- гарантії фінансової підтримки українського Уряду;
- підтримку у негрошовій формі заради макроекономічної стабільності»;
- ресурси для забезпечення ППО;
- доступ до фондів ЄС;
- лібералізацію ринків для України вже на етапі переговорів щодо вступу до Євросоюзу.
Також вони вважають за необхідне доповнити структурні реформи зобов'язаннями партнерів щодо інвестицій та передачі технологій, «які сприяють підвищенню продуктивності та накопиченню капіталу» з конкретними термінами та обсягами у встановлений час». Чи є згода, чи досягнуті домовленості іноземних партнерів на всі ці забаганки, у доповіді не згадано.
Іноземні партнери будуть відповідати за все?
Логіка авторів Доповіді чітко проявляється під час реалізації пріоритетного напряму «Макроекономічна стабільність». Вона, безумовно, потрібна. Але проаналізуймо кілька яскравих цитат:
L"…вкрай важливо, щоб ми отримали достатнє, своєчасне та прогнозоване фінансування у 2025 році"L
L"Достатня бюджетна підтримка також необхідна для економічної стійкості та відновлення України"L
L"…передбачуване фінансування зовнішніх донорів…"L
L"Україна й надалі покладатиметься на іноземну допомогу для подолання першочергових внутрішніх та зовнішніх економічних викликів…"L
L"Своєчасне зовнішнє фінансування на належних пільгових умовах – це важлива складова нашої фінансової стратегії, включно із задоволенням потреб у обслуговуванні офіційного боргу у 2025 році."L
У разі проблем автори Доповіді, очевидно, перекладуть провину на партнерів, які не виконали свої зобов'язання у рамках нашої Матриці реформ?
Автори Доповіді говорять про те, що «ми змінюємо систему державних інвестицій, щоб створити можливість для планування та програмування офіційних ресурсів на пріоритетні потреби, які мають найвищу економічну та соціальну віддачу».
Уряд зобов'язується отримати належні додаткові доходи до бюджету, запровадити реформи підвищення ефективності необоротних податків, і навіть знизити фіскальні ризики пенсійної системи. Передбачається «скорочення видів діяльності, що не оподатковуються, у значній частині тіньової економіки».
Одночасно передбачається вжити деяких заходів, спрямованих на «збільшення надходжень до бюджету та зменшення корупційних загроз у сфері митного адміністрування».
І все це без натяку на інструментарій для реалізації, що виглядає не серйозніше, ніж просто гасла.
Рушійна сила економічного зростання під гнітом держрегуляцій
Автори говорять про намір покращити діловий клімат. Приватний сектор проголошено «найважливішою рушійною силою економічного зростання». Але проаналізуємо, чиїх руках реально знаходяться важелі управління економікою? Чи можна вважати власність в Україні фактично приватною? Відповідь в ілюстрації, яка не включає сотні чинних будівельних норм та санітарних правил. Автори Матриці не згадують про ліквідацію цього регуляторного кошмару.
Замість «регуляторної гільйотини» у Доповіді - цінний для Чиновника та Контролера процес оцифрування Левіафана: «дерегулювання, спрощення та дигіталізація процедур може суттєво зменшити витрати на ведення бізнесу в Україні».
З урахуванням змісту пропозицій щодо України МВФ, Європейського Союзу (план для Ukraine Facility 2024-2027), Світового банку, а також тих консалтингових та аналітичних організацій, які щільно працюють з Урядом, у світлі змісту прийнятої Урядом Матриці реформ є підстави зробити такі висновки:
- Український Уряд за підтримки його зовнішніх партнерів пропонує Україні стару, дефективну теоретичну модель відновлення економіки та її розвитку. Оскільки вона ніде не спрацювала, немає підстав вважати, що її застосування в Україні закінчиться успіхом.
- Реалізація Матриці реформ не в змозі забезпечити швидке, довгострокове економічне зростання та розвиток України. Посилення “одержавлення” економіки за слабкої якості держуправління та сильної концентрації політичної та економічної влади – це гарантія перезавантаження моделі Олігархат/Схематоз.
- Реалізація Матриці реформ не призведе до створення міцного інституційного фундаменту відновлення і розвитку.
- Реалізація Матриці реформ не підвищить конкурентоспроможність, не поглибить інвестиційний потенціал країни, залишивши її в режимі високої залежності від прихильності зовнішніх донорів.
- В Україні на рівні Уряду, наближених аналітичних структур, а також їхніх іноземних донорів та колег склався теоретичний та політекономічний синдикат, який монополізував тему відновлення та розвитку економіки під час війни та після її закінчення. Повноцінної дискусії з цієї проблематики немає. Найчастіше експерти, які декларують відданість принципам економічної свободи, відкрито підтримують теорію та практику загального державного інтервенціонізму. У нинішньому складі авторів Матриці реформ та документів, що лягли в основу документа, немає послідовників теорії вільного ринку, капіталізму та моделі підприємницького розвитку.
Поширити
Теми
Реформи
Урядування та державні регуляції
Війна в Україні
Ярослав Романчук
Президент Міжнародного Інституту Свободи ILI (Україна). Відомий український та білоруський економіст, популяризатор Австрійської економічної школи на пострадянському просторі. Спеціалізується на реформах у перехідних економіках на постсоціалістичному просторі.