Всі публікації
Німецьке економічне диво Аденауера та Ерхада
Як Німеччині вдалося вийти з післявоєнної кризи і створити економічне диво базуючись на ефективному використанні ресурсів плану Маршалла та принципах економічної свободи
25 Березня, 2025
Реформи
Світ
Війна в Україні
Поширити
Остаточна перемога та довгостроковий мир у Європі можливі лише після повного зникнення імперської ідеології, яка заволоділа сучасною Росією. Перед Україною вже зараз гостро постає питання: як жити далі? Як будувати життя та, головне, як формувати економіку? Тут нам знадобиться досвід відродження Німеччини — Німецьке економічне диво 1948–1963 років, коли країна здійснила стрибок у розвитку, пожвавивши економіку та традиційне суспільне життя. Цей період відображено у книзі Людвіга Ерхарда «Добробут для всіх», нещодавно перекладену українською видавництвом Wellbooks.
Цьому дописі ми коротко проаналізуємо, яким чином Німеччина не просто вийшла з повоєнної кризи, а продемонструвала небачене економічне зростання. Хто вони - творці німецького дива і яка роль в цьому плану Маршалла? Які принципи німецьких реформ можна адаптувати для повоєнного відродження України?
Повернемося до 1945-го. Третій Рейх поділено на чотири окупаційні зони, частина земель відрізана: Ельзас і Лотарингія повернулися до Франції, Східна Пруссія стала Калінінградською областю, Пруссія, Померанія та Гданськ відійшли Польщі, Судети — Чехословаччині. Доля німців трагічна: їх жорстоко виселяють, особливо зі Східної Пруссії та Судетської області. Тоді хвиля біженців, близько 10 мільйонів, захлеснула Західну Німеччину — зони Британії, США та Франції, окрім цього 2,4 мільйона молодих чоловіків перебували у радянському полоні. Варто згадати, що йдеться, звичайно, про нацистську Німеччину, але втрати її також були жахливими, як і втрати Радянського Союзу.
Німеччина лежала в руїнах, але водночас - не була слабкою. Нацизм домінував у Німеччині протягом 12–15 років — серйозний термін. Руйнування промисловості країни-агресора було дещо перебільшено, адже в основному бомбардували житлові квартали та транспорт, як помста за нальоти Люфтваффе на Британію. Заводи вціліли, сільські та гірські райони також уникли ударів. Західні союзники не вивозили обладнання, як це робив СРСР, і не дозволяли мародерствувати. А це є важливим аспектом для розуміння стартових умов післявоєнної Західної Німеччини.
У політичному аспекті союзники зробили ставку на антифашистів, відтіснивши комуністів, хоча на перших виборах до Бундестагу вони все ж таки набрали 5%, але були заборонені. У результаті владу отримав Християнсько-демократичний союз (ХДС) з баварським Християнсько-Соціальним Союзом, лідером став Конрад Аденауер — досвідчений менеджер, бургомістр, який уцілів при нацистах завдяки католицькій церкві. У СРСР його звали «палієм війни», з чого можна зробити висновок, що він був порядною людиною. Аденауер обіймав посаду канцлера ФРН до 1963-го. Пізніше Аденауера на посаді змінив економіст Людвіг Ерхард. Саме ці два великі німці — Аденауер та Ерхард стали архітекторами відродження, авторами німецького економічного дива. Один лідер — добре, два — краще, особливо якщо вони ладнають. Вони спиралися на дисципліну та працьовитість німців, вирішуючи завдання денацифікації та відновлення економіки.
В результаті економічна система Німеччини стала "соціально-ринковою". Держава підтримувала конкуренцію, боролася з монополіями, забезпечувала пенсії та житло, уникаючи слова «капіталізм». Аденауер порівнював державу із футбольним суддею: вона стежить за правилами, але не грає. Ерхард скасував планову економіку, централізовані ціни та старі закони, діючи поступово, без шоку.
Базові засади економічних реформ ФРН
Ключовим завданням, яке ставив Ерхард, була побудова конкурентної ринкової економіки, хоча він уникав використання терміну "вільна економіка", воліючи говорити саме про "конкурентну".
Загалом економічні реформи ФРН можна звести до чотирьох основних пунктів:
- Регулювання та захист конкуренції. Насамперед увага приділялася боротьбі з картелями та монополіями.
- Бездефіцитний бюджет та помірні податки. Держава не мала брати на себе надмірні зобов'язання.
- Передача землі дрібним та середнім фермерам. Це дозволило створити міцну основу аграрного сектора.
- Створення міцної та стабільної валюти. Фінансова система повинна була бути захищена від інфляції та різких коливань.
Людвіг Ерхард у 1945-1946 роках був міністром економіки Баварії, з 1947 року професором Мюнхенського університету. Але вже через кілька місяців очолив “Особливий відділ з питань грошей та кредиту”, якому було доручено розробку проекту грошової реформи. В 1948 році став директором Управління економіки об’єднаної економічної галузі й на цій посаді втілив реформу цін. Після заснування Федеративної Республіки Німеччина Ерхард обійняв посаду міністра економіки, на якій залишався в усіх кабінетах міністрів канцлера Аденауера.
Реформи Аденауера-Ерхарда дозволили збільшити частку експорту ФРН у світовому експорті з 3,6 відсотка у 1950 році до 10,7 відсотка в 1962 році. При цьому валовий національний продукт в розрахунку на душу населення за ці 12 років зріс вдвічі. І це в умовах післявоєнного відродження.
* у цінах 1954 року
** з 1960 року включно з Сааром і Західним Берліном
Джерело: Deutsche Bundesbank, "Добробут для всіх", Л. Ерхард, Well Books, 2023
* у цінах 1954 року
** з 1960 року включно з Сааром і Західним Берліном
Джерело: Deutsche Bundesbank, "Добробут для всіх", Л. Ерхард, Well Books, 2023
Цей досвід особливо важливий для України, яка потребуватиме серйозних економічних перетворень після війни. Також він може стати у нагоді для тих, хто створюватиме нові економіки на території колишньої Росії, якщо такий сценарій стане реальністю. Однак простої військової поразки путінського режиму недостатньо — необхідно повністю покінчити з імперським мисленням - те, що разом з реформами здійснювали обидва канцлери, інтегруючи ФРН у цивілізований західний світ.
Важливо розуміти, щоб здійснити такі реформи, необхідні лідери — такі були у повоєнній Німеччині – Конрад Аденауер та Людвіг Ерхард, також варто також згадати Франца Йозефа Штрауса (впливовий міністр в уряді Аденауера). Це тріо — Аденауер, Ерхард і Штраус зуміли створити справжнє економічне диво.
Перший етап реформ
Людвіг Ерхард проводив реформи послідовно, уникаючи шокової терапії. Перший етап включав три ключові заходи:
- Скасування державного планування. У нацистській Німеччині діяла система централізованого планового господарства, якої слід було позбутися.
- Скасування централізованого ціноутворення. Держава залишила за собою контроль лише над вузьким переліком товарів першої потреби.
- Скасування більшості нормативних актів Рейху. Тут Ерхард застосував блискучий адміністративний прийом: замість того, щоб знову переглядати тисячі старих законів та інструкцій, він просто опублікував перелік тих, які залишаються в силі. Решта автоматично втрачала юридичну силу.
Цей метод дозволив уникнути довгих років бюрократичного свавілля, яке могло б затягнути реформи. Нова влада не витрачала час на аналіз старих актів — чиновники самі мали розбиратися, які інструкції вже не діють.
При цьому реформи Ерхарда не були жорсткими та різкими. На відміну від гайдарівської "шокової терапії", що викликала ненависть до реформаторів у Росії, німецькі перетворення проводилися поступово, з урахуванням соціальної стабільності.
Ключовим моментом економічних реформ стало введення влітку 1948 нової валюти - німецької марки. Тому що серйозні перетворення могли розпочатися лише після запровадження нової валюти, яка згодом стала найстабільнішою у Європі.
Фактично, коли пізніше створювався Європейський центральний банк та вводився євро, основою для нової валютної системи стала саме німецька марка та принципи управління Центрального банку Німеччини.
Про це варто говорити докладніше окремо, оскільки валютна політика стала одним із вирішальних чинників успіху німецьких реформ.
Після проведення валютної реформи, долаючи неабиякий тиск політичних опонентів, у своїх промовах на засіданнях уряду та Бундестазі Ерхард наголошував, що тимчасові негативні наслідки реформи, необхідно сприймати як належне, адже хворому завжди нелегко після складної операції.
L"Ми не можемо чинить тиск на економіку, це необхідно, щоб подолати внутрішні структурні помилки народного господарства Німеччини, які накопичувались останні 15 років."L
L"Останні девʼять місяців показали, наскільки проблематичною насправді є планова економіка. За допомогою цифр можна довести будь-що, але реальність може ці цифри легко звести нанівець. Це стосується всіх програм, наприклад, тих, які повинні бути розроблені для протидії небезпеці подальшого зростання безробіття, а також для інвестиційного планування, яке ми здійснили. Я рішуче відхиляю будь-який примус такого штибу з метою капіталоутворення. Все зводиться до того, щоб капітал утворювався органічним шляхом. Я переконаний - вірите ви чи ні, а багато хто у цій залі мені не повірив, - що ми можемо подолати сучасну стагнацію за допомогою ринково орієнтованих засобів, тоді як перемога планової економіки, безумовно, зажене нас у глухий кут"L
Німецькі реформи та План Маршалла
Для розуміння основних аспектів німецьких реформ необхідно детальніше зупинитися на реалізації плану Маршалла та його значення для німецького економічного дива та відродження Європи. План не можна ні переоцінювати, ні недооцінювати. Але без нього дива б не сталося або воно затяглося б на роки. Але сам Ерхард відкидав звинувачення у нав'язуванні американцями соціально-економічної політики, вказуючи на різницю у підходах та методах.
Що являв собою План Маршала?
Часто можна почути спрощену думку, що План Маршала полягав виключно у фінансовій допомозі європейським країнам з боку уряду США. При цьому допомога була обумовлена низкою політичних та економічних вимог, а також контролем із боку американських представників за її використанням. Це правда лише частково.
Щоб зрозуміти глибину впливу цього плану, необхідно розуміти політично-ідеологічний контекст, який склався у світі після закінчення Другої світової війни.
Безпосереднім ініціатором плану післявоєнного відновлення Європи (European Recovery Program) став державний секретар США Джордж К. Маршалл. Реалізація зазначеного плану в (1948-1952) виявилась настільки важливою та вдалою, що 10 грудня 1953 року Маршалл став лауреатом Нобелівської премії миру.
Звичайно, План Маршалла не був прикладом альтруїзму з боку США. Одна із важливих його політичних цілей – протистояння впливу радянського блоку та відновлення країн, які б у майбутньому стали союзниками, що сповідують спільні цінності демократії. Одна з ключових економічних цілей, більш прагматична – відновлення країн, які б стали торговельними партнерами США і мали великі ринки збуту для американських товарів. Це було вчасно та логічно, оскільки американська економіка страждала від перевиробництва після закінчення Другої світової. Щобільше, американська допомога Європі не була виключним прикладом пожертви – її розмір склав лише приблизно 0,5% від ВВП США у 1948-1951 рр.
Політична ситуація після війни
Після капітуляції Німеччини 1945 року світ опинився у новій реальності. У західних країнах існувало дві протилежні точки зору на долю Німеччини:
- Каральний підхід (План Моргентау)
Міністр фінансів США Генрі Моргентау запропонував перетворити Німеччину на аграрну країну та ліквідувати її промисловість. Метою цього плану було унеможливити відродження німецької військової могутності. Для цього пропонувалося:
- Демонтаж заводів та ліквідація промислового потенціалу.
- Поділ Німеччини кілька дрібних, економічно слабких держав.
- Контроль за видобутком та переробленням сировини, насамперед залізної руди.
Такий підхід застосовувався близько чотирьох років, поки не стало зрозуміло, що це - глухий кут, який призвів зокрема до народних хвилювань у Східному Берліні.
- Стратегія відновлення (План Маршалла)
У 1947 році стало зрозуміло, що політика ослаблення Німеччини створює більше проблем, ніж вирішує. На той момент СРСР почав посилювати свій вплив у Східній Європі, а підтримка лівих сил, зокрема комуністів, у західних країнах зростала. У зв'язку з цим у США було ухвалено інший підхід: Німеччина мала стати частиною нового економічного порядку, що спирається на ринкову економіку та інтеграцію із Заходом. Так з'явився і з'явився План Маршалла.
Західна Європа до 1947 року перебувала у важкому становищі. Війна знищила промисловість та інфраструктуру, продовольства катастрофічно не вистачало, економічна нестабільність загрожувала соціальними заворушеннями і приходом до влади лівих сил. Тим часом у трьох західних зонах Німеччини - американській, британській і французькій - зростав вплив лівих, особливо комуністів. Вони були в перших рядах опору Гітлеру, партизанили на окупованих територіях, гнили в концтаборах, зазнавали моторошних гонінь, тож їхній авторитет був високий, і це необхідно було враховувати.
Якщо німецьке диво - заслуга двох великих німців, то план Маршалла і допомога у відродженні Європи - це Гаррі Трумен і Джордж Маршалл. Роль Президента США Трумена в зупинці комуністичної хвилі вкрай недооцінена. Сьогодні складно сказати точно, хто був мозком плану - Маршалл, Трумен чи якісь розумні радники, але важливою метою цього плану було підняти рівень життя та економіку Західної Європи вище, ніж у країнах соцтабору, окупованих СРСР, і не допустити в такий спосіб поширення на захід комуністичних ідей.
План Маршалла - це не документ у дусі радянських п'ятирічок або сучасних теорій менеджменту. Це набір ідей, втілених через адміністрацію.
Післявоєнна Європа мала серйозні проблеми:
- брак їжі, одягу, предметів першої потреби;
- відсутність грошей для відновлення економіки і торгівлі;
- застій підприємництва через військову економіку.
Останню проблему кожна країна вирішувала самостійно. У Німеччині з нею впоралися блискуче, на відміну від інших, пожвавивши підприємницьку ініціативу. Комунізм наступав і дві інші необхідно було розв'язувати дуже швидко, оскільки у Франції та інших країнах уже були сформовані сильні ліві уряди. І саме на розв'язання двох проблем був спрямований план Маршалла.
Що передбачав цей план?
- Перше - безоплатна допомога. 13 мільярдів доларів (тодішніх, із золотим запасом) і безоплатні поставки товарів, здебільшого це була сільгосппродукція та одяг зі США. Американські фермери і виробники отримували плату від уряду, а Європа - їжу і речі. Дефіцит зник швидко, хоча картки ще якийсь час трималися.
- Друге - кредити. У Німеччині кредитні ресурси акумулювали у спецфонди винятково на відновлення промисловості, а не в загальний бюджет, як у Франції чи Британії. Тому там такого ефекту не було - тобто німці зробили розумніше.
- Третє і найголовніше в плані Маршалла - відродження торгівлі між країнами Європи. До реалізації плану торгівля йшла тільки через двосторонні держконтракти: або оплата доларами (а їх не вистачало), або бартер.
План зламав систему, створивши американську Адміністрацію економічного співробітництва, яка купувала товари за долари в одних країн і продавала іншим. Що і кому брати, радила Організація європейського економічного співробітництва - така собі «бізнес-тусовка» з представниками урядів. Ефект настав практично відразу - дефіцит зник. Система була не зовсім ринковою, і після зняття гострої потреби її переформатували. Також у Німеччині були старі борги - юридично не списані, але в розрахунках їх заморозили. Пізніше Адміністрацію замінив Європейський платіжний союз - а це був вже серйозний механізм. До нього увійшли 17 країн: Австрія, Бельгія, Британія, Греція, Франція, Швейцарія (яка не воювала) і навіть Туреччина.
За прикладом Німеччини однією з умов плану Маршалла була грошова реформа - щоб валюти країн стали «твердими». У 1950-1954 роках США виділили Європейському платіжному союзу 1,55 мільярда доларів. Система була хитрою і цікавою. Кожній країні давали «права запозичення» - свого роду кредитні ліміти. З ними можна було імпортувати товари: наприклад, Франція давала Німеччині кредит на свою продукцію, а Німеччина - Франції на вугілля. Ці права ставали платіжним засобом. Якщо експорт перевищував імпорт, надлишки гасилися пізніше, а якщо був дефіцит - його теж пускали в торгівлю. Так розриви в торгових балансах згладжувалися.
Тут необхідно уточнити: часто можна почути думку, що долари - це «борги», мовляв, система США приречена впасти. Але вона тримається, тому що є баланс. Потрібен розрахунковий центр, який зводить залишки, і країни неминуче стають боржниками одна одній. Цю роль узяв на себе Базельський банк у Швейцарії. За п'ять років Європа майже відновилася завдяки цій системі. Потім надлишки і борги перевели у двосторонні зобов'язання.
Важливі висновки для України
Сьогодні для України відсутність фінансових ресурсів - основне гальмо розвитку. Країні необхідні гроші, які приймають інші країни, тобто справжні засоби обміну. Без них економіка стагнує, тому необхідні товарні кредити. Система прав запозичення, як у плані Маршалла, все це в комплексі могло б пожвавити нашу економіку, що перебуває зараз у руїнах, особливо виробництво товарів другого порядку і вище - довгих ланцюжків, де накопичується капітал. Основу нашої економіки зараз складають базові товари - виростили, відвезли, продали. А ефективні кредитні права могли б це змінити. Ситуації, коли просто достатньо роздати гроші - не працюють, необхідний ефективний механізм.
План Маршалла – не просто відновлення після війни. Це створення єдиної Європи проти комунізму. Чи був вдалим План Маршалла? Вважати його ефективним можна десь 60%: сталінський комунізм зупинили, народилися процвітаючі соціальні держави. У німецькому диві головне питання не лише «чому вийшло», а насамперед – «чому в інших реформаторів не вийшло». США, відновлюючи Європу, мали свої цілі: ринки для товарів, долар як світова валюта. У 1951 році план Маршалла змінив Закон про взаємну безпеку і він також пізніше став історією.
Вигадати щось краще в тому історичному моменті було неможливо. Підсумок - це єдина Європа, потужні економіки, зупинка розповзання марксизму на захід. Хоча внесок великих лідерів - Конрада Аденауера та Людвіга Ерхарда, на жаль, так і був належно оцінений.
Реформи Ерхарда довели, що індивідуальна свобода та вільний ринок сприяють загальному добробуту. Що саме економічна свобода є ключем до політичної свободи, а держава повинна створювати умови для процвітання, а не витрачати ресурси на контроль за економічними процесами.Share
Німецьке економічне диво - про те, як розумна економічна політика та реформи можуть, навіть понівечену війною країну, привести до процвітання. Вона надихає на роздуми про важливість економічної свободи та відповідального лідерства у досягненні загального добробуту. І завершити хочеться цитатою Людвіга Ерхарда, яка дарує Україні надію:
L"Жодна економічна ситуація не може бути настільки безнадійною, щоб сильною волею і чесною працею люди не змогли впоратися з нею."L
Поширити
Теми
Реформи
Світ
Війна в Україні
Борис Юровський
Кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, авторитетний фахівець з оподаткування, бухгалтерського обліку, господарського права, економіки та фінансів; генеральний директор комерційного центру "Консульт".
Наталія Слюсар
Головний редактор сайту Міжнародного Інституту Свободи, менеджер медіапроектів. Має багаторічний досвід роботи у медіа як керівник, журналіст та консультант, а також як CEO у бізнес проектах. Спеціалізується на просуванні ідей та філософії АЕШ у медіапросторі.
Тетяна Стройко
Тетяна Стройко, науковий редактор ILI. Доктор економічних наук, професор кафедри інтелектуальної цифрової економіки Національного університету кораблебудування імені Макарова (м. Миколаїв).