П'ять смертних гріхів інфлюенсерів

У 2024 році вартість нематеріальних активів у світі становила $79,4 трлн або 75,1% світового ВВП 2023 року ($105,7 трлн). Для порівняння в 1996 році їхня вартість становила лише $5,8 трлн або 19,5% світового ВВП ($29,8 трлн). Наприкінці 2024 року ринкова вартість найдорожчих компаній у світі на 85-95% складалася з нематеріальних активів. Тому критично важливо знати, розуміти, керувати й володіти багатством інформаційних, лексичних, стилістичних, вербальних інструментів, розуміти сенси й конотації слів, речень і текстів, щоб не йти на поводу емоційних прийомів, щоб бачити правду, відрізняти фейки від фактів, наукові знання та висновки від псевдонаукових, science продукти від science-ish (наукоподібний сурогат).

Які основні прийоми, інструменти введення людей в оману, ведення інформаційної війни, маніпуляції, очорнення, дискредитації нематеріальних активів? Для цього використовують терміни й поняття «свобода», «приватна власність», «підприємництво», «демократія», «капіталізм», «соціалізм», «держава», «уряд», «суспільство», «соціальний клас», «бідність», «прогрес», «справедливість», «лібералізм» тощо. Використання кожного з них - методологічний смертний гріх, перетворення науки на лженауку або наукоподібний сурогат. Для зміцнення своєї особистої імунної інформаційної системи, формування адекватного погляду на світ критично важливо не потрапляти в такі пастки.

Одна річ, коли це відбувається в природничих науках, у літературі, і зовсім інша, коли агрегують результати вибору окремих людей в економіці, коли реальних, живих homo agens (людина діюча) уявляють, як aggregate demand і aggregate supply. Це дуже хитра, підступна пастка, яка перетворює науку на лженауку. Вся справа в концепції «цінність». Цінність - об'єктивно суто індивідуальна. Маржиналістська революція XIX століття по праву є саме революцією, бо наука встановила реальне джерело цінності. Це не праця, не земля, не гроші, а думка, судження, вподобання, бажання кожної конкретної людини в цей момент часу, в цьому місці, в цьому інформаційному контексті. Не існує одиниці цінності, граничної корисності. Приписувати цінність якомусь колективу, від двох осіб до всієї планети, з наукового погляду, мізерно, фальшиво, лженауково. Колективна цінність - це оксюморон, як живий труп або гарячий сніг.

Отже, об'єктивно не може бути суспільної рівноваги, еквілібріуму чи оптимуму, як певної точки, в якій відбувається гармонізація цінності для кожної людини у світі. Це неможливо порахувати, тому що будь-які цифри позбавлені сенсу. Це навіть не додавати яблука й апельсини. Це спроба скласти під виглядом цифр споживчі, інвестиційні товари, гроші, мухи, котлети і мільйон інших ввідних від мільярдів діючих хомо адженс. Тому поняття «сукупний попит» або «сукупна пропозиція» - це метафора, чисте арифметичне додавання окремих грошових операцій певної кількості людей. Точка перетину aggregate supply і aggregate demand - це не суспільний, економічний оптимум і не еквілібріум. Це всього лише малюнок, графічне представлення ідеї. Те саме можна сказати про показники сукупних заощаджень або інвестицій. Які б цифри не були, вони не відображають цінності. Узагальнення цінності об'єктивно бути не може, бо немає одиниці її оцінки.

Можна скласти в один мішок яблука і назвати їхню точну кількість. Можна порахувати матеріальні об'єкти, згрупувати їх за різними ознаками. Цей же метод для визначення балансу цінностей навіть однієї людини навіть на один день не підходить. Спроба використати його - це «натягування сови на глобус», збочення науки, адаптація її під інтереси, вподобання та завдання окремих людей у рамках їхніх суб'єктивних планів чи програм.

Особливо небезпечні для розуміння природи, причинно-наслідкових зв'язків реального світу агрегації, узагальнення на підставі однієї або декількох ознак, а потім надання метафорі певних параметрів або якостей. Така агрегація може відбуватися за ознакою раси, релігії, статі, освіти, місця проживання, рівня добробуту, сфери зайнятості, захоплення або якоїсь форми переваги. Агрегати «жінки», «мусульмани», «випускники вишів», «пролетаріат», «прекаріат», «Південь», «європейці», «парижани», «німці», «вегетаріанці», «ліберали», «багаті», «бідні» дуже часто використовуються для виправдання одержавлення, обмеження свободи та застосування дискримінаційних практик. Розпалювання колективістської ворожнечі, стрімке зростання політико-економічних розважальних шоу під виглядом «геополітики», заповнення ЗМІ та інтернету всілякими історіями з агрегатами в головних ролях (приклад «Світ - шахівниця, а країни, континенти, організації - фігури») - усе це прямий наслідок потрапляння людей у пастку агрегації.

Піксельний погляд на людську діяльність - це розгляд живого, конкретного хомо адженс у його середовищі існування. Піксель у праксеології, тобто в науці про людську діяльність - це людина, що діє, тобто homo agens. Погляд із висоти пташиного польоту, літака або космосу - це зовсім не про економіку, а про фантазії, ігри уяви авторів новел на тему економіки. Середня температура по лікарні, одному вершки - іншому корінці, середнє між биком і Юпітером, генієм та ідіотом, хвостом і головою, бідним і багатим - це про літературу, а не науку. Наука вивчає те, що є, а не те, що бачиться, відчувається, видається важливим спостерігачеві. Економіка, як наука, не вивчає фантазії, проекції та гіпотетичні стани спостерігачів за нею. Усереднення, як спосіб демонстрації якихось станів, явищ, тенденцій, цілком прийнятне, але усереднення, як встановлення якоїсь суспільної норми, загальної рівноваги, балансу інтересів різних груп людей, оптимального розподілу - це груба помилка. Воно не допомагає встановити реальні причинно-наслідкові зв'язки в процесі діяльності, у виборі конкретного homo agens, але істотно підвищує ризики здійснення помилок. Усереднення - це «йди за натовпом», «будь, як усі», «більшість не може помилятися». Усереднення в економічній політиці - це неминуча дискримінація, зростання номенклатурно-силової дискреції та поразка свободи.

Однак у науці «економіка» такий засіб неприпустимий, коли йдеться про опис, вивчення реального життя, живих, конкретних homo agens. Країна не виробляє. Промисловість не торгує. ЖКГ не платить. Інфраструктура не інвестує. Освіта не експортує. «Північ» не експлуатує. «Південь» не балансує. Усе це фігури мови. Коли ми говоримо: «ВВП країни зростає», «інвестиції йдуть», «інновації динамічні», «уряд думає», ми приховуємо за цими простими словами різноманіття дій, рішень, результатів вибору мільйонів людей. У природі немає суб'єкта «ВВП», як і суб'єкта «економіка». Тому вербальне поводження з ними, вживання їх вимагає обережності. У недосвідченого глядача/читача, у не обтяженого знаннями економіки обивателя складається враження, що економіка - це не про людей, а про якісь загальні процеси «споживання», «інвестицій», про «уряд», «фінанси» тощо. Такий підхід створює ґрунт для найнебезпечнішого одухотворення - поняття «Держава».

Грубе спрощення основної формули економіки «ВВП = споживання + інвестиції + державні видатки + чистий експорт (ВВП = C + + I +G + NX) підштовхує пересічних громадян підтримувати тих політиків, аналітиків, чиновників, які пропонують суб'єкту “Держава” (Government) активнішу роль в економічному розвитку, у розв'язанні проблем бідності, встановленні оптимальних параметрів розподілу ресурсів.

Найнебезпечніше для економіки одушевлення відбулося з поняттям «ринок». Теоретики та ідеологи Левіафана вигадали й надали статус науковості терміну market failures або провали ринку. «Ринок» - це не homo agens, не жива людина, яка має свою унікальну, постійно мінливу мапу бажань, уподобань і цінностей у рамках мінливого обсягу засобів для їх досягнення. «Ринок» не ставить мети або завдання, не обирає засоби для їхніх досягнень, а якщо не виходить, то ставить діагноз - провал. «Ринок» - це метафора, опис набору операцій, дій і організацій. «Ринок» об'єктивно не має мети, він не суб'єктний. Впровадження поняття «market failure» - це найсильніший удар по науці «економіка», її ідеологізація, перетворення на набір позитивістських тверджень, правових норм. Імплементація та реалізація цих норм і тверджень вимагає Держави. Впровадження під виглядом науки терміна market failures стало причиною не меншої шкоди, збитків і шкоди для людей, ніж спроби на практиці реалізувати постулати лженаукових теорій і рекомендацій Карла Маркса.

Приведення окремих станів, положень, пропорцій, які в певному історичному періоді мали місце або здавалися бажаними для політиків і теоретиків, до норм і стандартів економічної політики чи поведінки, стало черговим джерелом влади для Держави, розширення сектору неринкових відносин, а також дискредитації теорії та практики свободи. Не існує наукового обґрунтування таким твердженням, як «річна норма інфляції - 2%», «жодна фірма не повинна займати більше ніж 20% ринку», «допустимий розмір держборгу 60% ВВП», «дефіцит бюджету до 3% ВВП припустимий», «середня пенсія має бути не меншою за 40% середньої зарплати», «межа бідності - $6 на день за паритетом купівельної спроможності».

Джерелом одержавлення економіки та обмеження свободи стало жонглювання, трансформація термінів і понять, які використовуються в науці «економіка», політичній економії та політології. Термін «лібералізм» під впливом теоретиків та ідеологів Левіафанства набув прямо протилежного значення. Термін «капіталізм» узагалі став лайливим, синонімом експлуатації, несправедливості, нерівності, вседозволеності та безкарності багатих, дискримінаційних практик і моральної деградації.

Приблизно те саме сталося з терміном «лібертаріанство». Буквально за останні 30 років ми спостерігаємо його фрікізацію (freakisation), маргіналізацію, неадекватність в оцінці подій, явищ у країні та у світі. За великої кількості книг, статей і матеріалів зі звинуваченнями капіталізму в усіх смертних гріхах ніхто з його опонентів не спромігся дати чітке визначення цієї системи, щоб прихильники та опоненти могли використовувати єдиний поняттєвий апарат.

З іншого боку, теоретики та ідеологи Великої держави досить креативні в модернізації дискурсу, створенні норм для економіки, політики та суспільствознавства. Так пролетаріат замінили на прекаріат. Соціалізм став «капіталізмом стейкхолдерів». «Велика держава» стала «підприємницькою державою», яка виконує певні місії в інноваційному, промисловому тощо розвитку. Загальний державний інтервенціонізм став моделлю сталого розвитку. Égalité (equality) стало equality і cohesion. А місце грубого поняття «цензура» зайняло політкоректне формулювання cancel culture. Замість «розпалювання ворожнечі» на широку ногу практикуються інструменти та дії в рамках woke culture.

Місце гордості, радості за цінності, досягнення своєї культури й цивілізації, готовності їх захищати зайняв мультикультуралізм з його почуттям провини за свій успіх, толерантності до насильства, інфантилізму та культивації утриманства. Державна бюрократія і номенклатурно-комерційний схематоз перевзулися в «зелений переділ», «забезпечення біодиверсифікації» в ім'я балансу природи і людини в епоху антропоцену. Усе це на тлі роззброєння, реалізації гасла «мир в усьому світі» шляхом умиротворення (appeasement), переконання людожерів, диктаторів і термінаторів Заходу на партнерство через спільні проєкти у сфері екології, енергетики, водопостачання, біодиверсифікації, клімату, Півночі, космосу, боротьби із пластиком, рабством, пожежами та екстремальними погодними явищами.

Після кейнсіанської контрреволюції науки «економіка», яка перетворила її на science-ish продукт, апологети від цього нового неокласичного синтезу встановили цілу мережу норм і термінів, яким має відповідати «справжня сучасна наука «економіка». Відбулася груба підміна понять, термінологічне шаманство, коли ціла наука «економіка» була замінена на mainstream economics. За рідкісним винятком практично ніхто не помітив підміни, а підручники Economics з легкої руки служителя Левіафанства П. Самуельсона з 1948 року (зараз ми вже маємо 20-те видання) створено норму, канон того, що понад 70 років заведено вважати наукою «economics».

У ньому «зашито» найнебезпечніші, найтоксичніші норми, терміни й твердження, які піднесли «тіло» цих положень, описів, формул, графіків у ранг науки й стали для Левіафана тим, чим Біблія для християнства. Нормою стало вивчення моделі досконалої конкуренції, бюджетного мультиплікатора, провалів ринку, повної зайнятості, моделі оптимальної алокації ресурсів, сукупного попиту/пропозиції, моделі макроекономічної рівноваги IS-LM, кривої Філіпса, парадокса заощадження, циклічної/контрциклічної державної політики тощо. І все це було за обов'язкового використання допущень «за інших рівних» (ceteris paribus), моделей із різним числом змінних, рівнянь рівноваги й оптимального розподілу з претензією на математичну прогнозованість майбутніх явищ, параметрів і подій.

Одна справа - описувати реальну ситуацію зараз або в минулому. Інша - спроби вгадати майбутнє. Те, на що часто не звертають увагу пересічні громадяни і навіть дисижнмейкери, це лише набір припущень, які супроводжують кожну так звану «економічну» модель. Це вже не наука, а фентезі. Хто на що і на що здатен. У кожного свої компоненти формул, моделей і рівнянь. У кожного свої «інші рівні» (ceteris paribus). Експерти, технократи, економетричні модельєри, футурологи, консультанти - всі вони «продають» власне бачення майбутнього як fantasy або навіть фантастику, засновану на реальних подіях минулого. Це зовсім не про науку, а про особливий жанр літератури, маркетингу та продажу інформації для управління ризиками невизначеності в майбутньому. Одні це роблять за допомогою астрологів, інші - тарологів, треті - хіромантів, а є ті, хто в основу свого прогностичного інструментарію закладає терміни, моделі та логіку mainstream economics. Тим самим вони претендують на науковість, якої з об'єктивних причин там бути не може, бо ніхто не скасовував аксіоми людської діяльності, зокрема «майбутнє невизначене», «діє людина, а не набір аватарів людей в обгортці “економіка”.

Практика використання припущень у рамках економетричних моделей - це не про розвиток науки, а про змагання, конкуренцію уяви, мистецтво розповсюдження інформації, «надування щік» і вміння позиціювати себе.

«Припустимо, російська війна в Україні закінчиться в червні 2025 року», ось прогноз щодо ВВП, курсу, інфляції, інвестицій, споживання, ставки за кредитами тощо.

«Припустимо, США/ЄС дадуть Україні не ~$40+ млрд у 2025 р., а $20 млрд», ось прогноз за курсом, динамікою ВВП, дефіцитом бюджету та експортом.

У цікавій футурології популярні припущення за такими параметрами:

Уявіть собі багатство вибору факторів, параметрів і припущень. Це як перформанс-вгадування економічних, геополітичних, ресурсних шахів із сотнями фігур на гіпотетичній дошці. Причому фігури, дошки і правила гри у кожного різні. Це все суміш infotainment science-ish-tainment. До такого роду публікацій, заяв, прогнозів потрібно ставитися приблизно так, як до прогнозів у футболі, тенісі, хокеї або Євробаченні. Головне не піддатися на провокацію і не вірити в те, що такого роду прогнозування є науковим або якось пов'язане з наукою «економіка».

Серед політиків, політологів, політтехнологів, культурних, інформаційних інфлюенсерів дуже мало людей, які знають і розуміють науку «економіка». Найчастіше вони вважають економіку тим, що написано в підручнику Economics. І це в кращому випадку, зазвичай же їхні економічні знання формуються прочитанням невеликих заміток у періодичних виданнях, на сайтах, набагато рідше - вивченням доповідей і книг. З обивателями ситуація ще складніша, адже для більшості людей економіка - це про ціни в магазинах, тарифи ЖКГ, зарплату і пенсію, курс національної валюти і вартість 1 кв. м житла, ставки за кредитом і депозитом.

Люди з найрізноманітніших причин не інвестують свій час в отримання тих знань, які формують їхню індивідуальну систему захисту від брехні, фейків і пропаганди. Цим, на жаль, не займається ні середня, ні вища школа. Ба більше, нинішня все ще просякнута совком і Левіафаном система економічної освіти України навпаки перетворює людей на легких жертв маніпуляцій, обману, шахрайства найрізноманітнішого ґатунку насамперед від Держави.

У цій системі, часто не усвідомлюючи того, беруть участь чесні люди, справжні патріоти країни, але гострий дефіцит економічних знань, розуміння економічних процесів, поклоніння підручнику Economics і вправним, хитрим продавцям майбутнього робить їх співучасниками узаконеного Державою обману людей.