Всі публікації
Чи готова Україна до переходу на повноцінну ринкову економіку?
Промислова політика знову увійшла до порядку денного урядів світу, відродивши інтерес до теорій зростання і розвитку, функціоналу Держави й бізнесу. Актуальність її в Україні зростає в міру наближення кінця війни й старту освоєння мільярдів $ на відновлення.
17 Грудня, 2024
Реформи
Конкурентоспроможність
Поширити
Щоразу, коли в повітрі пахне стагнацією або рецесією, коли накопичуються дисбаланси в економіці, коли економічне зростання «душать» борги та неліквіди інвестиційних помилок, коли загострюються ризики та загрози, на арені з'являються теоретики та консультанти з питань промислової політики. Наприкінці листопада 2024 року Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) опублікував традиційний “Transition Report 2024-25. Navigating industrial policy”. Головна тема цьогорічної доповіді - промислова політика, яка знову стала модною й увійшла до порядку денного практично всіх урядів світу, відродивши інтерес до теорій зростання і розвитку, до функціоналу Держави та бізнесу. У випадку України ця тема дуже популярна у зв'язку з тим, що VIP-бюрократія дуже хоче взяти участь в освоєнні сотень мільярдів доларів, які теоретично можуть прийти в країну після нашої перемоги у війні.
П'ять потужних руйнівників одночасно
З кінця 2000-их ми спостерігаємо різку активізацію Держави в економіці загалом і в промисловості зокрема. При цьому в адженді розвинених країн і країн, що розвиваються, з'явилося кілька потужних дизрапторів (руйнівників), які унеможливлюють політику, бізнес і міжнародні відносини as usual.
Радикальна зміна ландшафту безпеки.
20-30 років тому більшість політологів, геополітиків, експертів з міжнародних справ переконали уряди в остаточній та безповоротній перемозі демократії та лібералізму. В результаті багато розвинених країн Заходу істотно скоротили витрати на оборону. Якщо ворог переможений, навіщо тоді утримувати великі армії та тримати порох сухим? Навіщо взагалі порох? Почався період роззброєння, скорочення витрат на оборону, відмова від hard power на користь soft power. Було зроблено ставку на примирення (appeasement), на залучення Росії та Китаю до міжнародних організацій, до міжнародної системи поділу праці. Надія була на те, що після досягнення цими країнами близько $10-13 тисяч ВВП на душу населення, вони стануть на шлях сталої демократизації та ліберальної ринкової економіки. Сьогодні перед обличчям агресивної нацистської Росії та тоталітарного Китаю, створеної ними Вісі зла та організаційних контурів протидії Заходу необхідно терміново змінювати бюджетні пріоритети та різко збільшувати фінансування ВПК і оборони в цілому.
Оскільки державні фінанси країн Заходу, європейських країн загалом і так досягли граничного рівня до ВВП, необхідно одночасно вирішити такі завдання:
- скоротити державне фінансування окремих статей;
- збільшити фінансування оборони/ВПК;
- знизити борговий/фіскальний, регуляторний тиск на виробників і держбюджет;
- забезпечити макроекономічну стабільність, зокрема низьку інфляцію (до 2% на рік).
Виконати ці завдання без радикальної, системної трансформації бюджетно-податкової політики, без зміни функціоналу Держави неможливо.
Небезпечно високий рівень державних витрат, бюджетних зобов'язань і боргів.
За останні 30 років, особливо з кінця 2000-х, відбулося суттєве одержавлення економіки. Уряди підім'яли під себе значну частину інвестиційної, інноваційної діяльності, зросли борги, а продуктивність праці стагнує вже понад 20 років. Демографічна яма в ув'язці з міграційною кризою і зростаючими соціальними зобов'язаннями загнали більшість країн Європи, G7 у глухий кут, тобто в зону стагнації та високих ризиків рецесії. Підвищення податкового навантаження і нові запозичення як додаткові джерела фінансування державних видатків неприйнятні, бо матимуть негативні наслідки для економічної діяльності, стійкості фінансів домашніх господарств і держави.
Безвихідь енергетичної та кліматичної політики ЄС, США та інших країн Заходу.
Реалізація стратегії переходу на нульову емісію, щорічні бюджетні та корпоративні інвестиції у трильйони доларів у все «зелене» в комплексі з податковим, кредитним, адміністративним фаворитизмом і протекціонізмом призвели до спотворення структури капіталу, зростання цін на енергетичні товари та розширення практики застосування дискримінаційних практик. Продовження таких програм вимагає різкого збільшення інвестицій держави та бізнесу, тобто збільшення податкового та боргового навантаження, яке й без того сягнуло критичної межі.
Активне одночасне впровадження технологій IV промислової революції.
Ці технології змінюють характер виробництва, обміну, зайнятості, споживання і фінансів. В одній історичній точці зійшлися штучний інтелект (artificial intelligence), 5G/6G, посилена/доповнена реальність, проривні біотехнології (фармацевтика, хімія, харчова промисловість), нові матеріали, роботи, квантові комп'ютери, інтернет речей, сучасний фінтех, нові рішення в транспорті.
Гостра криза міжнародних інститутів.
ООН, ОБСЄ, СОТ не витримали випробування російсько-українською, хамас-ізраїльською війнами, обнулили свою репутацію і спроможність бути міжнародними медіаторами на захисті світу від агресорів. Ці організації значною мірою формували та визначали правила в глобальній економіці у сфері торгівлі, інвестицій, захисту прав власності, кредитування та переміщення людей, товарів, послуг і грошей. Міжнародний порядок, включно з кордонами, який було встановлено після Другої світової війни, перестав існувати. СОТ виявилася безсилою зупинити торговельні війни, різке зростання кількості нетарифних і тарифних заходів між країнами, які іноді перебувають в одному економічному/торговому блоці.
Економічна безпека, захист національних інтересів - ці причини озвучуються, як виправдання заборон, обмежень на трансферт, продаж технологій, інших нематеріальних активів. Боргова ситуація у США, слабкість зони євро, насамперед економік Франції, Італії, Іспанії у світлі високоризикової монетарної політики ФРС і ЄЦБ, бурхливого розвитку ринку платіжних інструментів на кшталт bitcoin вихолостила Бреттон-Вудські угоди середини XX століття.
Для вироблення нової, адекватної сучасним умовам і розкладу сил монетарної, грошової системи світу поки що немає ні наукового, ні політичного лідерства, ані запиту з боку впливових сил та структур.
Благі наміри теоретиків та ідеологів промислової політики
Фінансова криза другої половини 2000-х, «зелений» порядок денний, торговельна війна Китаю проти ЄС/США останніх 20 років, COVID-19 укупі із загостреним відчуттям терміновості впровадження нових технологій різко активізували попит на промислову політику. У роботі «The Return of Industrial Policy in Data» експерти МВФ підтверджують швидке зростання попиту на активну участь Держави у визначенні параметрів виробництва та структури капіталу.
L"Останні дані щодо Китаю, Європейського Союзу та Сполучених Штатів показують, що в середньому існує 73,8% вірогідність того, що субсидія на якийсь товар з боку однієї великої економіки буде зустрінута субсидією на той самий продукт з боку іншої протягом одного року."L
База даних Global Trade Alert налічує понад 61 тисячу конкретних випадків інтервенціонізму урядів у рамках реалізації ними програм і проектів промислової політики.
Під новою промисловою політикою МВФ, ЄБРР розуміють рішення та дії Уряду щодо розвитку або підтримки окремих фірм, секторів економіки або видів економічної діяльності для досягнення економічних або неекономічних (безпекові, соціальні, екологічні) цілей. МВФ запропонував класифікацію заходів державного інтервенціонізму щодо реалізації промислової політики.
Таксономія інструментів промислової політики
| Бар'єри на експорт | Бар'єри на імпорт |
|---|---|
| 1. Заборона експорту. 2. Вимога щодо отримання ліцензії на експорт. 3. Квоти на експорт. 4. Квота на експорт по визначеному тарифу. 5. Податок на експорт. 6. Вимога щодо наявності місцевих постачальників для експорту. 7. Нетарифні заходи по відношенню до експорту. | 1. Антидемпінгові заходи. 2. Анти-субсидії. 3. Заборона на імпорт. 4. Вимога отримання ліцензії на імпорт. 5. Моніторинг імпорту. 6. Квоти на імпорт. 7. Тарифи/мито на імпорт. 8. Квоти на імпорт по визначеній ставці мита. 9. Внутрішні податки на імпорт. 10. Нетарифні заходи по відношенню до імпорту. |
| Внутрішні субсидії | Стимулювання експорту |
|---|---|
| 1. Надання капіталу та придбання акцій (включно з порятунком від банкрутства). 2. Фінансові гранти. 3. Гранти в натуральному вигляді (товари/послуги). 4. Податкові пільги або пільги із соціального страхування. 5. Субсидії виробникам. 6. Субсидії по відсотковим платежам. 7. Кредитні гарантії. 8. Стимули для імпорту. 9. Стабілізація цін. 10. Державні кредити. 11. Державна допомога (адміністративна, ресурсна, правова тощо) | 1. Фінансування торговельних операцій. 2. Експортні субсидії. 3. податкові пільги для стимулювання експорту. 4. Фінансова підтримка на зовнішніх ринках. 5. Інші види стимулювання експорту. |
| Заходи з локалізації виробництва | Інші заходи |
|---|---|
| 1. Стимули щодо розвитку національного виробництва (локалізація). 2. Вимоги щодо локалізації виробництва. 3. Стимули для локалізації виробничих процесів. 4 Вимоги до національних виробників, учасників процесів локалізації. 5. Стимули щодо виробництва доданої вартості в країні. 6. Локалізація державних закупівель. 7. Інші заходи державної підтримки локалізації виробництва. | 1. Протидія уникненню санкцій, інших заходів, включно з антидемпінговими. 2. Контроль над транзакціями фізичних осіб. 3. Контроль над комерційними транзакціями та інвестиційними інструментами. 4. Контроль над кредитними операціями. 5. Граничні значення/ліміти на участь іноземних клієнтів. 6. Захист прав інтелектуальної власності. 7. Доступ на ринок праці. 8. Постміграційні відносини. 9 Вимоги до повернення в країну валютної виручки. 10. Заходи спеціального захисту. 11. Заходи щодо платежів за зовнішньоторговельні операції. 12. Інші інструменти промислової політики. |
Приклади прямого державного інтервенціонізму в країнах, у яких працює ЄБРР
ЄБРР розглядає промислову політику в тих країнах, у яких він працює. Здебільшого, це країни Європи та Азії з перехідною економікою, які наприкінці 1980-х, на початку 1990-х звільнилися від радянської тоталітарної імперії. За рідкісним винятком (Чехія, Естонія, за окремими параметрами Литва, Латвія, Польща, Словенія, Угорщина) вони ще не завершили перехід до стійкої ринкової економіки. Найслабша ланка - фактори «конкуренція» та «управління». За десятибальною шкалою за якістю конкурентного середовища Естонія має 7,59 бала. Жодна із зазначених країн не мала показника вище семи балів. Для порівняння Швеція, Британія та США мають понад вісім балів. За фактором «держуправління» найвищий показник в Естонії (8,83 бала). Понад сім балів мають Чехія (7,55), Латвія (7,57), Литва (7,93) і Словенія (7,26). Для порівняння в Канаді 8,76 бала, Франції 8,37 бала, Німеччині 8,71 бала, Британії 8,71 бала, США - 8,74 бала, а Швеції - 9,12 бала (див. додаток pdf). Виходить, що за 30-35 років тільки Естонія повноцінно, за всіма параметрами стала країною зі стійкою ринковою економікою, створивши інститути, а також сформувавши адміністративну, правову спроможність і компетенцію для якісного управління державними ресурсами та активами. Україна за фактором «конкуренція» у 2024 році має лише 4,72 бала, за фактором «управління» - 4,52 бала.
Це означає, що за 33 роки транзиту наша країна не змогла пройти навіть половину шляху до стійкої ринкової економіки.
Таблиця «Стан транзиту до стійкої ринкової економіки 2024» доступна в пдф файлі під статтею
За таких правових, структурних, інституційних параметрів реалізація промислової політики з її численними інструментами дискреції виливається в корупцію, дискримінацію малого бізнесу, концентрацію політичної та економічної влади в руках олігархату та/або авторитарної влади. Декларовані цілі промислової політики не досягаються, а якщо якісь аспекти й виконуються, то витрати для економіки істотно перевищують вигоди. ЄБРР пише:
L"Хоча промислова політика може подолати провали координації та сприяти створенню й передачі знань, вона може спричинити високі явні бюджетні витрати та спричинити значні неявні витрати, спотворюючи ефективний розподіл праці та капіталу. Ризик захоплення особливими інтересами також високий. Інструменти промислової політики, що менш спотворені, зазвичай потребують більшого адміністративного потенціалу і більшої здатності збирати доходи."L
Це твердження безпосередньо стосується України.
- У нас є якісний адміністративний потенціал, управлінські компетенції та механізми? — Ні.
- У нас є здатність збирати більше податків, залучати більше кредитів для фінансування держвидатків не завдаючи шкоди бізнесу? — Не проявлена.
- У нас є ринкова структура капіталу і зайнятості? — Ніколи не було, а війна внесла ще більше сум'яття та невизначеності.
- У нас є якісна, орієнтована на виконання чітких KPI бюджетна політика? — Ні, є законсервована модель бюджетних витрат із величезною залежністю від зовнішньої допомоги.
- У нас є ризики захоплення економічної політики потужними лобістами/олігархічними групами? — Так. Вони в Україні були та залишаються основними бенефіціарами впроваджуваної економічної політики.
Усі шість параметрів, які оцінює ЄБРР, підтверджують наші висновки. Світовий банк зі своїми індикаторами якості державного управління у 2023 році висловлює ту саму точку зору. За шкалою від «-2,5» до «+2,5» (найкращий результат) Україна за фактором «ефективність роботи уряду» має мінус 0,36 бала (37,74% зі 100% можливих), за «якістю державного регулювання» - мінус 0,27 бала (43,4%), за контролем над корупцією - мінус 0,69 бала (25,94%). Це означає, що проекти державної промислової політики в Україні з високим ступенем імовірності призводять до тих негативних наслідків, про які попереджають експерти Європейського банку реконструкції та розвитку.
Таблиця «Динаміка якості системи держуправління України, 1996 - 2023 рр.» доступна в пдф файлі під статтею
Українська влада відтворює історію помилок, а не успіхів
Українська влада пішла шляхом створення в країні десятків спеціальних економічних зон (СЕЗ). Ми намагаємося копіювати політику вельми сумнівної якості. У країнах ЄБРР 1990 року було всього 198 СЕЗ, а 2020 року їх стало 1114. Найбільше - в Туреччині (469), Єгипті (147) і Марокко (143). Якщо у 2010 році промислова політика впливала на 10% експорту, то у 2022 році - 45% експорту. Понад 90% рішень, дій промислової політики, реалізованих у період 2010-2022 років дискримінували іноземні компанії. Україна гостро потребує залучення іноземних інвестицій. Без них створити нову економіку на основі найсучасніших технологій неможливо.
Проведений нинішнім Урядом України курс на активну промислову політику в рамках моделі загального державного інтервенціонізму - це груба теоретична і практична помилка.Share
Як справедливо зазначає ЄБРР:
L"з огляду на неоднозначний досвід реалізації промислової політики, цілком можливо, що її популярність зумовлена насамперед внутрішніми політекономічними міркуваннями та зростаючою геополітичною напруженістю. Низка економічних криз і зростаюче усвідомлення необхідності вирішення екологічних проблем призвели до бажання держави відігравати важливішу роль в економіці. Тим часом виборці, як правило, віддають перевагу субсидіям, а не податкам."L
Українські VIP-розпорядники й споживачі чужого - розпорядники бюджету країни повністю підтверджують це спостереження ЄБРР. Як уряд країни, так і його зарубіжні партнери націлені на реалізацію державних, державно-приватних проектів у так званих стратегічних секторах в обраних політиками, урядовцями та консультантами «точках зростання». Вони перераховані в «Матриці реформ для України», the Ukraine Facility, численних галузевих програмах і стратегіях.
Швидке зростання кількості ВЕЗ - також частина цієї стратегії. Вибір саме такого шляху модернізації економіки обумовлений інтересами саме тих бізнесів, які створюють партнерства з лобістськими угрупованнями всередині влади. Прикриттям такого схематозу слугує необхідність нейтралізації ризиків воєнного часу, європейський екологічний порядок денний, а також цілі ООН сталого розвитку. Їх реалізація також передбачає активну участь Уряду, зокрема у сфері промислової політики. Це небезпечна, високоризикова траєкторія розвитку, яка, якщо зважати на практику промислової політики більш ніж у 100 розвинених країнах світу та країнах, що розвиваються, неминуче приведе Україну до інституційного глухого кута, зони високих боргових, соціальних, макроекономічних ризиків, але аж ніяк не до траєкторії швидкого, довгострокового сталого зростання.
Через безпрецедентно високі ризики війни та безпеки Україна живе в умовах жорстких бюджетних обмежень. Не викликає сумнівів пріоритетність фінансування видатків на оборону. Спрямовувати на програми промислової політики навіть 3-5% ВВП - таким є середньорічний обсяг допомоги в країнах ОЕСР було б грубою помилкою, особливо з урахуванням тієї якості інституцій і механізмів управління, які фактично діють в Україні.
Український уряд націлений на обсяг промислової політики не на 3 - 5% ВВП (до $9 млрд), а на десятки мільярдів доларів, особливо після перемоги у війні. Отже, ризики, пов'язані з її реалізацією, будуть набагато вищими, а наслідки - небезпечнішими. На жаль, українські VIP-чиновники, так само як і їхні іноземні партнери та внутрішні консультанти з дипломами, науковими ступенями європейських і американських вишів, не обтяжують себе вивченням не тільки економічної науки, а й навіть сучасних доповідей МВФ, Світового банку та ЄБРР.
Поширити
Теми
Реформи
Конкурентоспроможність
Ярослав Романчук
Президент Міжнародного Інституту Свободи ILI (Україна). Відомий український та білоруський економіст, популяризатор Австрійської економічної школи на пострадянському просторі. Спеціалізується на реформах у перехідних економіках на постсоціалістичному просторі.
Отримуйте свіже дослідження щомісяця
Підпишіться та дізнавайтесь першим про наші заходи та публікації
Підписуючись, ви погоджуєтеся з нашою Політика конфіденційності